Я не знаю, який “милий” потягнув мене понюхати запах цих парфумів. Скоріш за все, була гарна упаковка, що і привернула мою увагу. Все було наче в тумані. Звук скляної баночки, яка розбивається на плитці у ванній, мабуть, було чути до сусідів. В ту ж мить до мене прибіг Андрій, а за ним і майбутня свекруха. – Це був мій подарунок! Парфуми дорогі!, – сказала вона і закотила очі. Це наше перше знайомство я не забуду до кінця життя.

– Я… я не знаю, це сталося випадково… – я опустила очі, ховаючи палаючі щоки.

Я стояла посеред ванної кімнати його батьків, а під моїми ногами виблискували уламки розбитого флакона парфумів. Запах розтікся по всій кімнаті, був таким насиченим, що аж запаморочилося. Я підняла голову і побачила у дзеркалі своє зблідле обличчя.

Це був мій перший візит до майбутньої свекрухи, і я хотіла справити враження… але, здається, обрала не найкращий спосіб.

Все почалося ще за кілька днів до цього.

Я та Андрій познайомилися в університеті. Він навчався на інженера, а я – на філолога. Спочатку це були випадкові зустрічі в бібліотеці, спільні обіди з друзями. Але якось він запросив мене на прогулянку вечірнім парком, і відтоді ми не розлучалися.

Через три роки стосунків Андрій запропонував мені вийти за нього заміж. Це сталося так несподівано – ми сиділи на лавці біля річки, він раптом витягнув каблучку і, навіть не кажучи звичного «Виходь за мене», просто запитав:

– Хочеш бути моєю дружиною?

Я була на сьомому небі від щастя! Та радість швидко затьмарив страх. Андрій сказав, що настав час знайомства з його батьками.

– Вони дуже суворі? – я питала його з десятки разів, намагаючись дізнатися більше.

– Ні, просто мама дуже вибаглива. Вона хоче, щоб моя дружина була… ну, ідеальною.

Оце так… Ідеальною. А я навіть не знала, що це означає.

Настав день Х. Я вирішила, що потрібно купити для його батьків гарний подарунок. Після довгих роздумів вибрала елегантний букет білих лілій – квітів, які завжди здавалися мені символом вишуканості.

Перед поїздкою я довго обирала вбрання – щось не надто відверте, але й не занадто нудне. Врешті зупинилася на блідо-блакитній сукні до колін.

– Ти чарівна, – сказав Андрій, коли я вийшла з кімнати.

Та всередині мене бурлило хвилювання.

Будинок його батьків був великим, світлим і доглянутим. Андрій представив мене:

– Мамо, тату, це Настя.

Його мама, пані Галина, уважно подивилася на мене з-під тонких окулярів:

– Дуже приємно, Настю. Проходьте, будь ласка, сідайте.

Обід розпочався досить спокійно. Його мама запитувала про моє навчання, роботу, плани. Я відповідала чесно, але відчувала, що її погляд пронизував мене наскрізь. Вона уважно слухала, кивала, але в очах не було тепла.

Тоді сталося те, що змусило мене піти у ванну.

Андрій жартував про наше перше знайомство, і я, сміючись, трохи пролила сік на скатертину. Це був дріб’язок, але його мама підняла брови, а я миттю відчула, як червонію.

У ванній я сплеснула холодною водою обличчя, намагаючись заспокоїтися. І тут помітила на поличці красивий флакон парфумів. Вони стояли так елегантно, що я не втрималася – вирішила просто понюхати аромат.

Але, як тільки я взяла флакон у руки, він вислизнув і розбився об підлогу.

Запах розлився так сильно, що його напевно було чути навіть у сусідніх кімнатах.

– О ні… – прошепотіла я, збираючи уламки.

Саме в цей момент до ванної постукав Андрій:

– Настю, ти там нормально?

Я відкрила двері, намагаючись зберігати спокій:

– Так… Просто трошки незграбно…

Але запах говорив сам за себе. І тут з’явилася його мама.

Вона окинула ванну поглядом, а потім подивилася на мене.

– Що тут сталося?

Я розуміла, що приховати правду неможливо, тому зізналася:

– Вибачте, пані Галино… Я випадково розбила ваші парфуми. Я готова їх відшкодувати…

Вона мовчала кілька секунд, а потім сказала:

– Це був подарунок… Але нічого, буває.

Обід завершився в натягнутій тиші.

В машині я не могла втримати сліз:

– Андрію, твоя мама, напевно, думає, що я якась незграба! Це ж був дорогий парфум!

Він узяв мене за руку:

– Настю, все добре. Вона не така сувора, як здається. Просто їй треба звикнути до тебе.

Ввечері я все ж наважилася написати пані Галині повідомлення:

“Пані Галино, ще раз прошу вибачення за прикру ситуацію. Завтра я куплю точно такий самий флакон парфумів і передам його вам.”

Відповідь прийшла за кілька хвилин:

“Не турбуйтесь, Настю. Це був подарунок від подруги, і чесно кажучи, запах мені ніколи не подобався. Головне – ваша чесність. Гарного вечора.”

Моя душа нарешті заспокоїлася.

А як ви вперше знайомилися з батьками партнера? Були схожі ситуації? Поділіться своїми історіями!