Я незаміжня, точніше у розлученні, у мене двоє маленьких дітей і своя двокімнатна квартира, куплена без участі батьків.
Батько пішов від нас, коли ми з сестрою ще навчалися у школі. З того часу, він більше цікавився своїм особистим життям, ніж нашим вихованням.
Але батько, є батько, я любила його незважаючи ні на що.
Тому, коли він розлучився зі своєю черговою дружиною і опинився у вільному плаванні, я запропонувала йому пожити у нас, дізнавшись, що він збирається винаймати кімнату на підселенні.
Чомусь тоді, ця думка здалася мені гарною ідеєю, хоча я чудово знала про його нестерпний характер і бажання всіх і завжди вчити життя.
Адже існує лише дві думки: його та неправильна. Все, що я у нього просила, так це те, щоб він доглядав за молодшою вранці, поки я старшого відводила в сад, і займало це 20-30 хвилин.
Перший дзвіночок продзвенів, коли він сказав, що до нього приїде гостя. Точніше поставив мене перед фактом.
Ні, щоб ви знали, я зовсім не проти гостей, адже я не купила свого батька в няньки.
Але я не проти дивних гостей, які прийшли, погостили і пішли геть.
Вони з цією дамою, яку він сам ще жодного разу в житті не бачив, вирішили, що кілька тижнів їй пожити в нас, буде цілком доречно.
На моє зауваження, що влаштовувати у своєму будинку комунальну квартиру я не маю наміру, батько виставив мене поганою дочкою, яка не дає йому влаштовувати особисте життя.
Мої спроби пояснити йому, що дорослі люди здатні знайти місце для зустрічей для того, щоб не тягти незнайомих до маленьких дітей, не мали успіху.
Він вирішив залишитися «правим», проте гостей переніс на нейтральну територію.
Минали дні, тижні, місяці. І батько в моїй квартирі почував себе господарем. І ось я вже приготувала не те, посуд вчасно не помила, кухоль поставила не так, дітей виховувати не вмію і взагалі я найгірша людина.
Далі більше почав підвищувати на мене голос і ображати в присутності дітей. Загалом, з’явилося все те, від чого я тікала, розлучаючись із чоловіком, щоб мій син надалі не перейняв таку модель чоловічої поведінки.
Після чергової татової «істерики», які я ніколи не підтримувала, я сказала, що якщо ми не можемо жити як дорослі люди, не нав’язуючи один одному свій світогляд, то йому доведеться з’їхати. На що мені було заявлено, що нам доведеться з’їхати, адже він своєю допомогою вже цю квартиру відпрацював.
Не знаю, чим закінчиться ця історія. Чи піде він добровільно, чи доведеться виселяти його через суд, оскільки юридичних прав він на квартиру не має. Мені просто по-людськи прикро, адже хотіла, як краще, а вийшло, як завжди.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
