Я все своє життя прожила у неймовірно красивому селі на Заході України. З чоловіком виховали трьох діточок. Все, що потрібно дітям дали, вони всі впевнено стоять на ногах.
У нас з Петром троє внуків, четвертий в дорозі. Ми їх сильно любимо. Двоє старших дітей: Андрій та Марійка, живуть в нашому районному центрі, часто навідуються до нас в гості. Найменший Ілля женився на дівчині з нашого ж села.
Іванка, дівчина холоша, працьовита, розумна. Після весілля вони трохи пожили з її батьками, а згодом Іллі запропонували вести об’єкт в столиці – великий торговий комплекс (в нього своя невеличка будівельна компанія).
Довго не думаючи вони вирішили перебратися туди, а потім якось освоїлися і повертатись жити в село вже не захотіли. Ми з чоловіком їх розуміємо, там шансів на хороше життя більше.
Але я не про це. Вперше вони приїхали в село через пів року після від’їзду – на Великдень.
Я ніколи не забуду той день. Ми з Петром стоїмо біля хати, а вулицею їде шикарна біла автівка. У Іллі була машина, але не така дорога. Ми були такі горді за дітей.
– Здрастє, – сказала до нас з Петром наша невістка. І це, щоб ви розуміли, через пів року перебування у столиці. Боюсь подумати, що ж буде далі. Я вирішила промовчати, але ж мого старого то не зупинити.
– Ти диви, які ви повернулися. Невже забули, як на Великдень потрібно вітатися?
– Ой, точно. Хрістос Воскрєсє!
Мій старий ледь не зчорнів від злості. Та що казати, мене саму трусило. Правда Ілля розрядив обстановку. Привітався, як нормальна людина, обійняв нас, поцілував.
Що на Іванку найшло, поняття не маю. На другий день їй пройшло. Мабуть хотіла показати, що пани приїхали. Ми то як ніхто знаємо, звідки ті пани родом.
Ось так і живемо. На сьогоднішній день Іванка з нашим сином чекають на дитинку. Маю надію, що внуки до нас не будуть казати – Здрастє, – бо ми зі старим такого не переживемо.
А як ви б зреагували на таку поведінку дітей?
Автор – Наталя У
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття, поділіться з друзями на facebook