fbpx
життєві історії
Я одружена сім років. Всі ці роки моя совість мовчала, але зараз мій Назар на передовій, і я не знаю, що робити. А якщо чоловік не повернеться? Чи маю я й надалі мовчати про те, що наш Остапчик – не його син

Я одружена сім років. Всі ці роки моя совість мовчала, але зараз мій Назар на передовій, і я не знаю, що робити. А якщо чоловік не повернеться? Чи маю я й надалі мовчати про те, що наш Остапчик – не його син, чи Назар має право знати правду?

Розповім нашу історію.

З перших днів нашого шлюбу ми з чоловіком мріяли про дитину, проте лелека оминав наш дім. Після обстеження казали, що проблем зі здоров’ям у нас немає, чекайте і все буде добре. Кілька років тяжкого очікування стали справжнім випробуванням для нас з Назаром. Згодом ми вирішили, що можна жити і без дітей. Нам було добре вдвох, повне порозуміння, але у душі я продовжувала мріяти про дитину.

Тому коли у моєму житті знову з’явився Петро, ​​моє перше кохання, я вирішила, не роздумуючи – будь що буде, і вперше дозволила собі зрадити чоловіку з надією на диво.

І диво сталося. Не з першого разу звичайно, але я відчула, що при надії. За кілька місяців стосунки з Петром зійшли нанівець. Дізнавшись про моє цікаве становище, він самоусунувся, а я залишилася з чоловіком та дитинкою. Назар, дізнавшись, що я чекаю малюка, був на сьомому небі від щастя.

Нині Остапчику три роки. Чоловік дуже любить сина. А я дивлюся на малюка і розумію, що він все більше стає схожим на Петра. Такий же кароокий і чорнявий. Назар – чистий слов’янин, блондин із блакитними очима, я руда і теж із блакитними.

Наші друзі шушукаються за спиною, і поки чоловіка немає поруч, пліткують. А мене мучить вина перед Назаром. Зараз – ще більше, ніж минулі роки.

Мій Назар на передовій вже два місяці, і я не знаю, що робити. А якщо чоловік не повернеться? Чи маю я й надалі мовчати про те, що наш Остапчик – не його син, чи Назар має право знати правду?

І як йому сказати, що Остап не його син? І чи говорити, адже це зізнання може підкосити його і зруйнувати нашу родину. Я дуже ціную сім’ю і люблю чоловіка, молюся за нього й чекаю.

Але ж він і сам зрештою здогадається. Тільки не пишіть “ой, не треба було зустрічатися з іншим”, прибережіть моралі для іншої ситуації.

Виною себе не вважаю. Так вчинила не гарно, зате народилося наше диво. Але ось як бути тепер – не знаю.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.