“Я Павло, мені всього шістдесят, а моя сестра Ганна сватає мене за своїх пишнотілих подруг у нафталінових блузочках.
У мене інші пріоритети, я став вдівцем не для того, щоб виносити за чужою тіткою судно в старості, я хочу зустріти і покохати ще молоду жінку, щоб вона вдихнула в мене свіже повітря, я хочу літати, а не повзати по ювілеях нескінченних кумась, у яких в голові одні болячки.
Я досить добре виглядаю, зуби он зробив як у юнака, тому можу дозволити собі молоду сарну десь в Домінікані, а не старий кошик у нашому райцентрі, у якого все болить і ниє.
Я люблю теніс, граю в гольф, у мене ще все добре зі здоров’ям, а мені радять берегтися протягів і смаженого!
Мої діти, слава богу, живуть в амстердамі, і мені вистачає з ними спілкування на Великдень, а решту часу я хочу належати собі, плавати в басейні, пити віскі у вихідні, моя перуанка дивиться за будинком і моїми речами, і я не хочу чекати, коли якась кляча буде мені робити зауваження за кинутий носок в спальні.
Я сповней сил і чекаю пригод, а не тихих радощів в колі тих, що йдуть за веселку…»
Відповідь сестри Павлу:
«Пашко! Чи не рви цього листа, прочитай його до того, як твоя перуанка злізе з кактуса! Що за муха тебе вкусила?! Або ти пішов у дідуся і мізки тобі відмовили настільки зарано? Тобі не подобається компанія моїх друзів, ти не хочеш слухати, як Томочка грає Турецький Марш, або грати зі Степаном в шахи? – будь ласка, ніхто тебе не змушує, тим більше, що твоя компанія для них теж сумнівне задоволення, і якщо б я не була такою гарною педикюршею, то ще велике питання, чи віталися б вони з тобою взагалі!
Але добре, ця компанія тобі не підходить, а наше містечко в кінці життя тобі так перестало подобатися, що вігвам з дахом з бананових шкурок здається тобі Версалем. Заради Бога! Але хтось же повинен стежити, щоб ти брав засіб для швидкого виходу сніданку і не плутав свічки від отого самого з беруші, хоча навіщо тобі беруші, якщо ти став глухим раніше, ніж старий Леонов вийшов у відкритий космос! Твоя перуанка, може, і знає, де у тебе вуха, але що вона туди вставляє – навіть страшно уявити!
І потім, чому треба весь час стирчати на спеці в цій Домінікані? У гольф можна грати у Івасюків на дачі – вони купили під неї колишній санаторій старих більшовиків, тому що самі – дуже старі більшовики. І для цього зовсім необов’язково брати шлюб із їх гладкою Василівною, тим більше, що вона отримала спадок після другого чоловіка, і у неї тепер коханий молодше твого старшого онука!
Павле! Перестань валяти дурня! Кого ти здивуєш в цій Домінікані своєю сивиною? Повертайся додому. Будеш сумувати за перуанкою – наймеш філіппінку. Все те ж саме, тільки в двічі дрібніше.
Але все ж таки будеш поруч, якщо що – хоч лежати будеш поруч з бабусею і дідом, а не плисти в пирозі на Вічне Полювання по Річці Мрій, ти і плавати не вмієш! Тому не чекай, коли з тебе витрясуть всі гроші за імпланти, і давай рухайся в сторону дому. Кому ти ще потрібен так, як мені, твоїй сестрі Галі!»
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
