Ми все життя з чоловіком прожили в селі. Виростило троє діточок. Всі вже створили свої сім’ї. В хаті залишилися ми одні. Старший син має квартиру у Львові, середуща донька пішла в невістки, бо село в нас далеченько від області, а молодший син женився в сусіднє село. Якраз мова про нього і піде.
Володя в нас завжди був скромненький. Ми навіть з Миколою боялися, щоб він не залишився один, але, Слава Богу, знайшлась і його половинка.
Марічка єдина дитина у батьків, тому коли я почула, що її виховували не батьки, а бабуся з дідусем, то дуже здивувалася.
Мої свати вчителі. Сваха директор школи в тому ж селі, а сват вчитель фізики. Такі досить поважні собі люди.
Ми живемо за “два кроки” до Польщі, тому вони й не займались вихованням своєї доньки. Після школи вони часто їздили туди, і заробляли таким чином гроші (як багато хто в нашому селі).
Марічка виросла досить хорошою людиною, але що мене найбільше турбує, так це її мова. Ви не можете собі уявити, як вона говорить. Я стара баба, але такого не можу собі дозволити. Я розумію, що все це через виховання бабусі, бо в них в селі, як і в нас, старі люди так говорять, але ж невістка молода жіночка. Вона ще навіть не виходила на роботу (бухгалтер по спеціальності), я не уявляю, що про неї будуть говорити люди.
“Стій ту, я ти сказала”, “Катрусю, може хочеш сікати?” (по нашому це, чи не хочеш ти на горщика).
Я таких її слів можу написати безліч, просто зараз в голову нічого не йде.
Я перед Різдвом попросила Марічку, щоб взяла дітей (а їх у них троє) до торгового комплексу, хотіла їм трохи оновити гардероб. Ви знаєте, мені так було соромно з ними ходити. Я бачила, як люди на нас оглядалися, коли чули її розмову.
– Марічко, може би ти пішла на роботу, між люди. Трохи б в моді стала розбиратись, а то ходиш ще в тому, як дівкою була, ну не личить тобі вже таке, – сказала одного разу я невістці.
А вона ні в яку.
– А хто за дітьми глядіти буде? А як начнут хворіти?, – і пішло поїхало. Тисячу виправдань, аби лише вдома сидіти, хоча діти вже не маленькі. Старший онук вже в другий клас пішов, а молодшій Анні чотири виповнилося.
Сам Володя до цього нормально відноситься і не бачить у її мові нічого поганого, але я почала зауважувати, що і син вже так розмовляє.
Ось підкажіть мені, як пояснити невістці, що так не можна, що вона ще зовсім молода, і взагалі, який вона приклад подає моїм онукам.
Так дивуюся, що свати, такі вчені, а не звертають на таку важливу деталь уваги…
Автор – Наталя Гуренко
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
