Я підняв її з болота, а вона полетіла, ще й чоботи не витерла. Зробив з Миросі людину: з сільської дівчини, яка не знала, як суші виглядають, зробив ту, яку зараз всі лайкають у TikTok. Я відкривав перед нею двері у життя, а вона потім грюкнула ними мені в обличчя.
Я ж її вчив, що борщ можна не тільки варити, а й їсти в кафе. Я їй показав море, купив перші підбори, подарував перший смартфон. А тепер вона “тортова королева”, пече шедеври й уже без мене планує житло купити. А я? А я сиджу в тому ж домі, в якому її вирощував, і слухаю, як інші жінки мені вареники переварюють.
– Ти сам винен, – каже Віктор, мій друг з дитинства. – Ти думав, вона все життя тобі вдячною буде? Люди не живуть вдячністю. Люди хочуть вільності. Хочуть дихати.
– Вдячності не чекав, – збрехав я. – Але хоч трохи розуміння.
А що було не так? Ми жили добре. Ніхто її не ображав. Я працював, приносив додому. Так, не купував квіти щоп’ятниці і не співав серенади під вікном, але ж борщ завжди був гарячим, білизна випрана, діти – в планах. А вона…
Вона почала з тортів. Спочатку хобі – спекла на день народження племіннику “Щенячий патруль”. Потім ще одному, вже з мастикою. А тоді як пішло! Інстаграм, замовлення, якісь курси онлайн. Сидить, ліпить троянди з крему, я приходжу з роботи – а вона в фартусі, вся в борошні й усміхається. І замість того, щоб обійняти мене – каже:
– А ти не міг попередити, що раніше прийдеш? Я тільки на етапі ганаша.
Я тоді ще не розумів, що то вже тріщить по швах. Що вона вже не моя Мирося, яка хапалась за мій рукав, коли вперше побачила ескалатор у торговому центрі.
Я думав, вона від мене не відійде ніколи.
– Може, в тебе просто комплекси мачо, – каже сестра. – Не всі жінки створені бути тінню чоловіка.
– Та при чому тут мачо? Я її з гною витягнув, ти розумієш? Я її підняв.
– А потім принижував, – спокійно каже вона. – Кожного разу, коли повторював, звідки ти її витягнув.
Мовчав. Бо то правда. Я ж і сам це казав Миросі кілька разів. Не зі зла, просто… ну, як нагадування. Щоб не зазнавалась. Бо я бачив, як вона міняється. Від “а що таке кейтеринг?” до “цей замовник хотів торт з вафельною текстурою, а потім передумав і захотів дзеркальну глазур, уявляєш?”
І знаєте, коли я зрозумів, що вона більше не моя?
Коли одного разу я попросив її зробити деруни, а вона мені сказала – “зайди на кухню, там каша”. Я, чоловік, який заради неї відмовився від поїздки на заробітки, бо вона не хотіла жити сама. Я, який купив їй ноутбук за 20 000, щоб вона “мала куди уроки дивитися”. І я тепер їм кашу.
Після цього в нас почались сварки. Ні, вона не кричала. Просто тихо перестала питати, як мій день. Просто замовкла. Просто однієї ночі зібрала валізу й сказала:
– Я поживу в мами. Ти не бачиш мене. А я вже є.
Я, звісно, спочатку не повірив. Думав – покапризує й повернеться. Але пройшов тиждень, другий… А вона не просто не вернулась – вона ще й квартиру знімає. Без мене. Сама. Торти пече й заробляє. Пише у сторіс, що “зміни – це завжди про ріст”.
А я росту хіба в гніві.
– Могла ж поговорити, – кажу Віктору.
– А ти слухав би?
– Та я ж… Я їй життя дав!
– І забув спитати, чи вона саме цього життя хотіла.
Тепер я лишився сам. Жіноча увага в мене є – не брехатиму. Є одна Надя, вдова з нашого мікрорайону, тиха, вареники робить, пиріжки з капустою. Каже – така, як я, їй у житті не зустрічалась. А мені її голос – як шурхіт газетного паперу. Приємний, але чужий.
Бо душа моя досі з Миросею. І з її тортами, і з її лайками, і з її “ганашами”, і навіть з тією чортовою кашею.
Може, я і правда не цінував. Може, коли вона казала – “я втомилась, в мене 4 замовлення”, я мав не крутити носом, а обійняти. Може, я і був тим, хто гальмував її ріст. Тільки от чому так гірко зараз?
Я ж для неї був усім. А тепер я для неї – ніхто.
А скажіть, будь ласка, ви, хто читає це: як так виходить? Що ти вкладаєш душу, час, гроші, відкриваєш людині світ – а потім ця людина просто йде. Без скандалу. Без образ. Просто мовчки. І будує собі інше життя. Чи я дійсно винен, що її втратив, чи просто так працює життя — як тільки зліпиш комусь крила, він летить… від тебе?
Автор – Карамелька
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Передрук суворо заборонений