Замість того, щоб насолоджуватися декретною відпусткою та проводити час лише з дітьми, мені доводиться займатися купою інших справ. Чоловік вдома пальцем не поворухне, тому я теж повинна займатися господарством і домом. І це ще не все…
Я завжди дивувалася з жінок, які писали в соцмережах, що вони в декреті, але точно не у відпустці. А тепер я на їх місці…
Деякий час тому ми з чоловіком купили красивий будинок в селі. Ми його відремонтували, і я з нетерпінням чекала, що колись тут підростатимуть наші діти. Потім, коли я зрозуміла, що чекаю дитину, а виявилося, що у мене буде двійня, я була неймовірно щаслива.
Я почала готувати дитячу кімнату і оформляти її в рожевий колір, тому що на підході були дві маленькі принцески.
Вся робота була на мені. Данило сказав, що я маю все зробити згідно з моїми уявленнями. Мене це зовсім не збентежило, я знала, як має виглядати кімнатка. І я була рада такій відповідальності.
Але чоловік вирішив, що я сама можу справитися з будь-чим.
Коли нас з дівчатками виписали додому і в мене було багато роботи з ними, Данило також вимагав від мене постійної уваги, як було і до появи дівчаток.
– Як нема нічого на вечерю? А чим ти таким займалася весь день? Діти ж більшу частину сплять, або ж просто лежать у своїх люльках!
На мені було все, доходило й до того, що я повинна була покосити газонокосаркою травичку навколо будинку, бо мій чоловік це робити не встигав.
Я сільська дівчина, і роботи не боюся, але я думала, що буду доглядати за дітьми в декретній відпустці, а не газони косити, про які мав би думати чоловік, а не я. Але сидіти склавши руки я не можу, коли подвір’я перетворюється на Джунглі.
Тож мій день тепер виглядає так, що я бігаю навколо дітей, а коли вони засинають на деякий час, я йду готувати їжу або намагаюся щось зробити на подвір’ї.
Коли нам привезли дрова на зиму, я хотіла дівчат вивезти за межі будинку подалі від шуму. Але Данило запізнювався на роботі, тому мені довелося все контролювати. Донечкам цей звук не подобався тому вони сильно капризували, бо не знали, що відбувається.
Це було щось таке, що словами описати важко. Ну а Данило як прийшов ввечері додому то першим ділом запитав, що я приготувала йому на вечерю, я ледь стрималася, щоб не наговорити лишнього. Я приготувала йому нашвидкоруч яєчню, але він все одно сказав, що більше йому смакує тушене м’ясо, або ж голубці…
Але найгірше сталося минулого тижня. Мій чоловік повідомив мені, що його мама почувається не дуже добре і час від часу потребує нагляду. І буде краще, якщо вона переїде з міста жити до нас в село.
– А хто про неї буде піклувався? – спитала я у чоловіка.
– Ну звісно ж ти, я на роботі! До того ж, тут немає нічого складного. Дівчата вже дорослі, тому тобі не потрібно бути з ними весь час, хіба ні? – спокійно сказав Данило.
Від почутого з моєї голови наче йшов дим…
Замість того, щоб тішитися своїми маленькими донечками, я веду господарство і доглядаю за великим будинком. А тепер ще й на голову мені сяде свекруха.
Весь тиждень я ходила сама не своя. Данило, на диво, це побачив і сказав, що з мамою ще подумає: вести до нас чи ні…
Я надіюсь він не зробить цього, а якщо його мама таки переїде в наш будинок, то я ним і свекрухою “не натішуся”
А як би ви реагували на таку ситуацію, як в мене?
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!