Батьки розлучилися, коли нам з сестрою було по три роки, а нас поділили.
Мама через рік познайомилася з італійцем, вийшла за нього заміж і ми переїхали в Мілан.
Лише через 15 років ми з мамою змогли приїхати в Україну.
Я дуже хотіла зустрітися з рідним татом і сестрою. Мама була не проти.
Коли ми приїхали і оселилися тимчасово у маминих батьків, мама зв’язалася з татом і вони домовилися про зустріч.
Що я відчула, коли їх побачила?
Дивно, але тата я трішки пам’ятала, сестру ж – зовсім ні…
Так, я відчула радість, тепло, але в більшій мірі ці почуття були пов’язані з татом…
Ми довго гуляли в той день з сестрою і з батьком, розповідали одне одному, як пройшли ці роки. Тато теж зустрів жінку, оженився, разом вони вже десять років, у сестри з нею гарні стосунки, як і в мене з вітчимом.
Наступний же день ми провели з сестрою і з мамою.
Мама весь час тримала сестру за руку, обіймала її… Не скажу, що мені це було приємно, але я розуміла маму, наскільки можу розуміти своїм 18-річним серцем.
Ми з мамою запропонували сестрі пожити кілька днів у нас, вона погодилася (до речі, сестра з маминими батьками іноді спілкувалася ці роки, бо вони живуть в одному місті).
І ось коли ми з сестричкою залишилися вдвох, в одній кімнаті, ми зрозуміли, що… чужі одна одній. Нам було ні про що говорити, ми не могли поділитися одна з одною якимись переживаннями, розповідати про щось особисте теж було складно…
Ми так і не зізналися одна одній в цьому, не проговорили це вголос. Та і навіщо? Ми обидві це розуміли, відчували душами…
А от тата – тата мені хотілося бачити ще і ще.
Кілька днів ми провели так: я – з татом, сестра – з мамою.
Коли ми їхали назад в Італію, мама запросила сестру навчатися в університеті Мілану, переїхати до нас в наступному році, щоб вивчити мову. Сестра пообіцяла подумати. Але ми всі знаємо, що якщо вона і приїде – то тільки в гості…
А от я думаю, що коли закінчу навчання, можливо, повернуся жити в Україну. Бо я тут – ВДОМА…
Ми з мамою поїхали.
Ми спілкуємося з татом і сестрою в соцмережах, передзвонюємося. Частіше – з татом. А от мама, я знаю, часто спілкується з моєю сестрою. І я цьому щиро рада.
Якось воно, та буде…
Але про що я б хотіла попросити всіх батьків, хоч і не знаю, як це можливо і чи можливо взагалі, то ось про що: якщо можете зберегти родину, якщо є хоч малесенький такий шанс – не розлучайтеся! Заради нас, ваших дітей… А якщо розлучаєтеся – не розлучайте, будь ласка, нас…
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, topot.org
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!