Я попросила у дочки грошей, оскільки знала, що Леся з зятем складають, щоб купити автівку, але почула неприємну відмову. Я впевнена, це зять її так проти мене налаштовує. Так само, як і з церквою. Коли Леся жила зі мною, то жодної служби не пропускала. Я сьогодні на Спаса вишиванку одягла, в кошик фрукти положила, а в церкві стала дочку виглядати. Та де там, такий день, а вони певне сплять

От виховала на свою голову…

Жили ми з чоловіком, ростили двох дітей Лесю та Антона. З чоловіком весь час були “бурі”, а все здебільшого через те, що Дмитро вважав мене – марнотраткою. А що я мала робити зарплата вчителя не велика.

Дмитро на своїй будові не міг нас забезпечити, того часто влазила в кредити, щоб хоч купити їжу. Намагалася я дітям хороше дитинство дати, щоб сім’я повна була – на багато чого закривала очі.

А як діти повиростали, Леся за невістку пішла, а син поїхав в гуртожиток жити, щоб вчитися в коледжі.

Та навіть коли діти роз’їхалися, ми з чоловіком все не могли знайти спільної мови. Все щось було не так…

“Бурі” в нашому домі не вгасали. Діти, які нас зв’язували – поїхали.

Ось одного дня Дмитро й не витримав і подав на розлучення.

Правда, відразу ж сказав, що на хату не претендує, бо має від батьків в іншому селі. Сина, ще грішми підтримувати буде, а зі мною зв’язку мати не хоче.

Так і лишилася я в великій хаті сама, тільки з мамою, хоча і з нею в нас давно відносини не дуже.

Моєї зарплати ледве хватало. Я крутилась як могла. А потім я випадково дізналася, що дочка з зятем збирає гроші, щоб собі автівку купити, і це в той час, як я копійки в гаманці рахую.

Вирішила я в неї попросити грошей – не багато. Хоч тисячу чи дві, але Леся сказала, що не допоможе мені нічим, оскільки в неї вже своя сім’я. Думаю, то зять так її проти мене налаштовує.

Не вдячна моя Леся, дуже невдячна. Я її на світ привела, ростила, всю душу вклала. Та що казати, з чоловіком жила лише заради них – дітей. Крутилася, щоб все мали. І така мені подяка.

Ні помочі, ні доброго слова.

Читайте також: Вчора застала свекруху з косаркою в руках. – Дай Боже щастя! А чого це ви, Валентина Іванівна, за чоловічу роботу взялися? В п’ятницю в Петра короткий день, він все б зробив. – А це ти, невісточко, у цьому всьому і винна, а тепер тільки підсміхуєшся. Хто тебе просив йому роботу міняти? Колись він і гроші приносив, і мав час козі трави накосити і біля хати помогти. Ти ж “пані міська”, нічим мені не допоможеш. А одною красою ситим не будеш

А ось нині прийшла до церкви на Спаса. Дивлюся, в церкві її нема. Як жила зі мною, то кожної неділі була в церкві, хоч і багатьох зусиль мені це вартувало. Не хотіла вона ходити до Божого дому, а я хотіла її до церкви привчити, того і змушувала кожної неділі і свята бути там.

А тепер зятьок зіпсував її так, що на свято нині в церкві тільки сваха була.

А доця ні людей не стидається, ні Бога не боїться.

От виховала на свою голову…

Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!