З чоловіком Ярославом ми познайомилися ще 10 років тому, коли він був у відрядженні у нашому місті. Ми одружилися, Ярик лишився жити в мене. Швидко знайшов роботу у великому супермаркеті охоронцем. Не сказати, що престижне це надто місце, але нас все влаштовувало, статки є, зайвого не вимагаємо. Допомогу від батьків приймали лише тоді, коли дочка Міланка народилася, а тепер я сама працюю, і щодо фінансів усе в нас нормально. Квартира також окрема у нас, взяли свого часу в іпотеку, давно вже виплатили.
Кілька років тому у чоловіка з’явилося нове хобі: п’ятничні лазні та сауни з колегами. Місце дислокації міняли часто, мовляв, всюди своя фішка, хоч чоловік завжди чесно говорив, де вони перебувають. Мені це дуже не подобалося. Мало того, що п’ятничні вечори у нього зайняті, то ще й підозріло все це!
Але Ярослав завжди казав:
– Дай мені лише один вечір на тиждень для відпочинку в компанії друзів та колег, ми там миємось і чаї п’ємо, нічого більше. Це просто відпочинок, в решту днів я з тобою!
Я погоджувалася, але часто дзвонила йому, він не завжди відповідав і посилався на те, що був у парилці.
Все б нічого, але все змінила моя колега. Працюємо у п’ятницю, кінець дня, мені ще доньку із садка забирати. Розговорилися з нею про чоловіків, я розповіла, що у мого таке хобі – п’ятничні лазні-сауни з 5-ї вечора.
А Іра і говорить:
– Та ти що! Це ж гарантовано у нього хтось! Адже з друзями і в ресторані можна зібратися або десь у більярдній. Куди твій сьогодні до лазні пішов?
Я відповіла, що завжди знаю де він, і зараз теж. Колега лише усміхнулася і нічого не сказала.
Як же вона мене накрутила! О шостій вечора, поки бігла за Міланкою в садок, все дзвонила Ярославу, але телефон був відключений, як з’ясувалося пізніше, там погано ловить зв’язок. Поспіхом зібрала доньку, тягну її по кучугурах до цієї лазні-сауни, двері не зачинені, адміністратора на місці немає, а якби навіть і був, змела б з дороги. Вриваюся в кімнату відпочинку, там накритий стіл, сидять шестеро чоловіків у простирадлах і мій там же, і дві дівчини, теж у простирадлах, але хто вони?
Я з порога влаштувала справжню виставу прямо при доньці. Тикала пальцем у бік дівчат, питаючи, хто вони. Чоловік на мене дивився з кам’яним обличчям, а решта чоловіків зрозуміла обстановку і стала почала запевняти, що це теж їхні колеги, працювали раніше на касі, тепер, хоч обидві звільнилися, але дружба залишилася, та й самі дівчата мене в цьому переконували. Але я вже не могла заспокоїтися, продовжувала сцену. Прибігла адміністраторка, щось там вибачалася за незачинені двері. Мені викликали таксі, я поїхала із донькою додому.
Сиджу вдома, чекаю його повернення, далі накручуючи себе. Через годину Ярослав заходить, проходить повз мене, витягує валізу, скидає в неї свої речі з вішалки, збирається йти. Я змінила гнів на милість, прошу залишитись і спокійно поговорити, все з’ясувати, але він мене відсунув зі шляху і пішов.
Минуло вже два тижні. Я знаю, що Ярослав зараз живе у друга-колеги, зі мною не розмовляє, скидає дзвінок.
Днями перевів 5000 гривень для доньки. І все! Дзвонила нашим спільним друзям, просила поговорити з ним, ті намагалися, але він відразу змінює тему, каже тільки, що я його дуже осоромила. Я не знаю тонкощів роботи чоловіка, ніколи не була знайома з його колегами, крім як іноді на роботу до нього заходила і бачила декількох з них.
Тепер ось сиджу і думаю, що я наробила? Навіщо я слухала Ірину, як мені тепер повернути мого рідного Ярика?
Аналізую той день: начальник розбір польотів на роботі влаштував, до того ж, Ірина зі своїми розмовами підлила масла у вогонь. Вона незаміжня, недоброзичлив до всіх, хто має сім’ю.
А може, Ірина і права? Може це ніякі касирки? Може це відмовка і чоловіки перше, що спало на думку, сказали? А може й касирки, тільки чому вони у чоловічій компанії? Якось все заплутано і незрозуміло.
Як повернути чоловіка? Чи може, не варто? Відпустити Ярослава ось так після стількох щасливих років разом?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
