– Вадиме, ти взагалі не розумієш, що мені потрібна допомога!
Мій голос здригнувся, і я вперше дозволила собі висловити те, що давно накопичувалося. Він лише мовчки дивився на мене, як завжди, злегка роздратовано, ніби я його відволікаю від чогось важливішого.
Я, Юстина, 35-річна жінка, дружина і мама двох дітей, котра все своє життя грала за правилами. А тепер… Я відчувала, що світ хоче перевірити мене на міцність.
Це сталося звичайного дня, коли я поверталася з роботи додому в маршрутці. На підлозі, під одним із сидінь, я побачила сумку. Вона була елегантна, срібляста, як зі сторінок глянцевого журналу. Навколо – жодної людини, яка б виглядала стурбованою її втратою. Я довго вагалася, але, нарешті, підняла її й зазирнула всередину.
Купи банкнот. Пачки грошей, перев’язані банківськими стрічками. Моє серце калатало, а в голові плуталися думки: що це? Чиї вони? І що мені тепер робити?
Дома, коли діти вже спали, я дістала ті гроші. Від однієї лише думки про таку суму у мене паморочилося в голові. Я перерахувала їх. 300 тисяч гривень. Сума, яка могла вирішити всі наші проблеми: кредити, ремонт, оплата навчання старшого сина. А ще могла б здійснити мрію — відпустку, якої ми з Вадимом не могли собі дозволити вже десять років.
Наступного ранку я твердо вирішила повернути ці гроші. Але кому? У маршрутці не було жодного оголошення про втрату, ніхто не шукав сріблясту сумку. Я намагалася знайти якусь підказку, але жодних документів чи контактів у ній не було.
– Юстино, це не твої гроші, – відразу сказав Вадим, коли я розповіла йому про знахідку. – Поверни їх у поліцію і не переймайся.
Я відчула, як щось стислося всередині. Поліція? А якщо це чийсь “чорний нал”? Якщо потраплю в халепу? Вадим тільки махнув рукою, як завжди, не дослухавши. У нього був свій порядок денний: футбол, телефони дітей, черговий робочий конфлікт. Мої проблеми, здавалося, не існували.
Того дня я пішла на прогулянку. Випадково зайшла в магазин одягу. Там було пальто — ідеальне. Верблюжа вовна, класичний фасон, таке, яке я мріяла мати все життя. Ціна? 10 тисяч гривень. Я тримала його в руках і відчула, як зсередини щось бореться: купити чи відмовитися?
Я вийшла з магазину, але думка про пальто не залишала мене. А разом із нею — думка про те, що ці гроші могли б дати моїй родині все те, чого ми були позбавлені роками. Новий велосипед для сина. Гітара, про яку мріяла донька. І навіть наша мрія про відпочинок у Карпатах.
Через тиждень після знахідки я натрапила на телефонний номер у сумці. Маленька картка, схована у потаємній кишеньці. Я довго вагалася, але все ж зателефонувала.
Голос у слухавці був ввічливим і спокійним. Це був чоловік, який виявився власником грошей. Наступного дня ми зустрілися. Він був молодий, одягнений елегантно, на вигляд типовий бізнесмен. Коли я повернула йому сумку, він подякував, але його очі видали – він був приголомшений тим, що я повернула таку велику суму.
– Ви не уявляєте, як це важливо для мене, – сказав він і простягнув мені конверт. – Це для вас, як винагорода.
Я здивувалася. У конверті була сума, яка дорівнювала моїй тримісячній зарплаті.
– Ні, я не можу, – відмовилася я, хоча у середині мене все кричало “візьми!”. Він тільки посміхнувся і сказав:
– Ви заслужили це більше, ніж думаєте.
Ця історія змусила мене замислитися про наші моральні вибори. Чи правильно я вчинила? А якщо б ці гроші залишилися в мене, чи змінило б це наше життя? Чи принесло б щастя, якщо їхній власник залишився б без них?
Ми всі стикаємося з виборами, які перевіряють нашу чесність і людяність. Як би ви вчинили на моєму місці? Мені важливо почути вашу думку. Що важливіше: нагода вирішити власні проблеми чи дотримання принципів, навіть якщо це нічого не змінить?
Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
