Чоловік наполягає на моєму спілкуванні з Лідією Артемівною, адже це все-таки його мама і байдуже, що вона нас підставила рік тому.
– Я поїду жити до свого нареченого або до подруги, не хвилюйтеся, квартира буде ваша! – заспокоїла нас моя свекруха рік тому.
Спава у тому, що коли ми тільки одружилися, свекруха сказала, що віддасть нам свою квартиру, а сама переїде жити до свого нареченого. Тоді ми з Сашком минаймали квартиру, і ми, звичайно погодилися. А коли народилася дитина, вона відмовилася прописувати онука у себе, чоловік ледь як умовив її.
Минув рік, мама чоловіка то заводила розмову про те, що нам треба до неї переїжджати, то різко говорила, що навіть не думайте. Потім вона розлучилася остаточно з нареченим, і сказала що переїде до подруги, не треба хвилюватися, ми точно там житимемо.
Ми почали закуповувати в її квартиру меблі нові, зробили ремонт, і взяли гроші у моїх батьків на новий балкон, вона говорила, що, звичайно, треба все нове робити, адже нам там жити, і дозволяла все.
І ось за 3 місяці до виселення вона різко сказала, що ні до нареченого, ні до подруги взагалі не переїде ніколи, і ми з нею жити так само не будемо. Куди ми підемо після того, як нас виселять, їй все одно. Так само всі гроші, які ми витратили на її квартиру, вона віддавати відмовилася, так само як і нові меблі та інше. І за балкон теж, адже ми гроші позичали не вона. Батьки мої нам дали безоплатно для нас звичайно, але ніяк не для неї, нам доводиться віддавати велику суму поступово, досі не віддали. Крім того, ми втратили свою машину, на яку накопичували, адже ці гроші нам потрібні були, щоб думати, де жити.
Після того, як свекруха вказала нам на двері, ми переїхали до моїх батьків, але вп’ятьох там жити нам було незручно. І тоді батьки продали свою нову машину, про яку мріяли багато років, щоб купити нам квартиру. Довелося ще взяти кредит, щоб усе купити для цієї квартири, адже там не було нічого.
І ось зараз, через рік свекруха хоче прийти до нас у гості у нову квартиру. Ми через неї втратили машину свою, на яку накопичували, зараз ми віддаємо кредит, і невідомо, накопичимо взагалі колись чи ні; батьки теж відмовилися від машини заради нас, і вони точно вже не накопичать таку суму, купили дешевшу собі, і всіх грошей, які вклали в її квартиру, їм точно не повернути.
Та я розумію, що вона була не зобов’язана була віддавати нам свою квартиру, але тоді навіщо було обіцяти всі роки, дозволяти нам вкладатися в її житло? Дозволяла все купувати в її квартиру, витрачати купу сил і грошей на неї, адже знала, що все дарма. Відмовилася віддавати нам все назад у нову квартиру, щоб обставити. Чи ж це нормально? Ми навіть у садочки записували дитину, які біля її будинку знаходяться, довелося скасовувати все і знову вставати в чергу, чекали ще майже рік, адже ми не знали, де точно житимемо, а їздити щоранку з іншого селища туди, та ще й без машини, дуже незручно.
Лідія Артемівна прекрасно знала, що ми не мільйонери, і нам важлива кожна копійка, і ось так все забрати собі, що ми купили, і навіть не повернути ні копійки з коштів? Я їй цього пробачити не можу. Тепер вона бажає спілкуватися з нами, ходити до нас у гості, бачити онука. Так, до цього ми мали нормальні стосунки, ми не раз ходили до неї, вона до нас. Але після такого її відношення я навіть її бачити не хочу. Чоловік наполягає, мої батьки на моєму боці, адже вона справді негарно вчинила. Що робити? Підкажіть, будь ласка.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
