iBilingua

Хочу поділитись своєю історією, але непростою, не знаю, як маю вчинити?

Після вторгнення я поїхала в Польщу на заробітки. Час від часу їжджу додому!

Дітей залишила з мамою і чоловіком! Працюю на кухні: мию посуду.

Робота важка! А якщо просять, ще щось допомогти – помагаю.

Але важко мені на душі за те, як наші люди (українці), будучи далеко від дому, “перешкоджають один одному”, підставляють, хочуть вислужитися перед паном (власником ресторану).

У нас є головна кухарка Ніна, яка собі обрала двох подруг (вони її підлеглі і все доносять) – Олю і Галю (одна робить салати, а інша помагає з м’ясними стравами). Вона каже їм: “Дівчата, слухайте мене і халепа вас обмине!”

Зараз літо – підзаробити хоче кожен, навіть польські студенти приходять, просяться бути офіціантами. Але як багато через тих “трьох гадюк” персоналу помінялось.

Наприклад, молоденька офіціантка Кася, коли не було туристів, присіла десь на кріслі і була “в телефоні” (як то часто буває наша молодь).

Галька десь то побачила, донесла Ніні: все – на другий день шеф звільнив Касю.

Або був у нас вантажник Анджей – теж одного дня, прийнявши товар важкий, приліг у комірчині, щоб відпочити. Олька побачила, донесла Ніні: “Який сором, лежить серед робочого дня, а ми тут працюємо в поті чола!” Все розказала шефу, який, довго не думаючи, звільнив вантажника.

Вони собі мають такі махінації чи що? Довго ніхто не затримується! Я теж працюю на цій кухні вже три місяці з напарницею – дуже важко! Кажу їй: “Знаєш, Єво, дуже мені важко, не віриться, що українці на заробітках так підставити можуть! Відчуваю, що наступною буду я…”

Єва добра до мене, підбадьорює: “Не хвилюйся, Надю, вони мають таку тактику, щоб догодити шефу і на другий рік приїхати до нього працювати, щоб той на їхнє місце нікого не брав!”

Читайте також: Терпіти біля дочки зятя з “двома лівими” я не збираюся. Щоб я не попросила зробити, чи полагодити, Назар, як не може, то не вміє. Дочка старається його виправдати, і сама готова шурупокрут в свої руки брати. Але це не вихід. Я вже сказала Ані, щоб з дітьми не спішила – нема з ким! Як не зміниться Назар, я в ту сім’ю сама влізу. Дочка моя красуня, ще найде своє щастя!

Бачу, що ці троє “по кістках пройдуть”, а свого досягнуть! Мені ще працювати потрібно до кінця літа – і поїду додому, а от як їм їхати? Стільки людям наробили проблем.

Невже їх совість не мучить? Дуже хочу все розказати шефу, пояснити, що не всі жінки такі в Україні, як та Ніна. Чи краще промовчати?

Автор – Наталя У.

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!