Я поїхав захищати Україну, і лиш тепер на відстані зрозумів остаточно, що не кохаю дружину. Мені 33 роки. Вона чудова людина, гарна господиня, і ніколи не давала приводу чимось засумніватися. Народила здорову прекрасну дитину, сина Устима.
У свою чергу я постарався, щоб удома було все добре, щоб вистачало на хліб із олією. Так, я дуже черствий, і розумію, що тут все дужче стаю таким. Я правильний і без шкідливих звичок, хоч зараз вигорів від усього.
Я не хочу говорити про недоліки дружини і свої. Я просто зрозумів, що спочатку пригасли яскраві почуття, ще до народження сина, а тепер і любов. Я довго звикав до малюка, дуже. Зараз я розумію, що люблю його, і тримає мене лише син.
Кілька років тому я покохав одну дівчину. Покохав сильно, і люблю її досі. Ми спілкувалися 2 роки, і в момент, коли захотіли бути разом, я так і не зміг ухвалити рішення про розлучення і вирішив її відпустити. А якщо чесно, я зламав і її життя, і своє.
Потім вона переїхала, зараз взагалі в іншій країні, і я через наш розрив не підтримав, не допоміг їй у скрутній ситуації. Про що дуже шкодую. Зараз я розумію, що я хочу бути з нею.
Я розумію, що відпустив дівчину, бо хотів її розвитку. Щоб вона вступила до аспірантури, тому що у моєму містітакої можливості немає. Але я не можу відпустити її з душі. Будь-які поради про 21 день не допомагають.
Товариш-психолог сказав, що я маю ухвалити рішення, і що якщо нам судилося, то ми будемо разом. Але я мушу йти до неї вільним. Я хочу прийти до неї вільним. коли це все закінчиться і я повернуся додому, якщо повернуся. Я не егоїст, щоб вона чекала, але не відомо, чи дочекається.
Я залишу дружині і Устимчику житло, і все, що ми нажили, адже у малюка там зроблена кімната спеціально для нього. Я не можу більше жити у стані порожнечі. Я прожив так п’ять років.
Зараз відданий тільки одній жінці – Україні, а потім я готовий все залишити, просто сісти за кермо та їхати і шукати по світах свою Любаву, де б і з ким вона не була.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
