Я прийшла до мами, щоб та позичила нам 10 тисяч, бо телевізор поламався. Але отримала відмову на самому порозі. Додому йшла засмучена. Та за декілька днів знову повернулася до батьків, та мами дома не застала. Виявляється, вона в Меджугор’є автобусом поїхала. Знаю від людей, що там потрібна кругленька сума, ще й в доларах чи євро. Значить мала дома, а мені пошкодувала.
Мама мені про поїздку в Меджугор’є навіть нічого не сказала. Якби я з малим до них коляскою не заїхала, то б і не знала.
Дивно мені трохи. Я чула від сусіда, що там “кругленька” сума потрібна, і навіть не в гривнях, а в доларах чи євро. Виявляється мама і таке мала в хаті, просто мовчала, не хотіла мені допомогти.
Розкажу трішки про себе, хоча, нічого хорошого немає, на жаль.
Нас у батьків двоє. Я і молодша сестра Віра.
Ми хоч і сестри, та дуже різні. Я трішки різка, завжди знаю, як відповісти, словом, не дам собі в кашу наплювати. Віра ж спокійна, стримана навіть сором’язлива.
В школі ми також сильно різнилися. Поки сестра вчилася і закінчила школу з відзнакою, я заглядала на кавалерів.
Вчитися пішла на перукаря, але і того не закінчила, бо вже носила під серцем дитя.
Вийшла заміж на восьмому місяці, хоча, який там заміж, розписалися з Петром, та й на тому закінчилося.
Прожили ми в парі не довго. Дочці було сім місяців, як він пішов до іншої. Я сильно його не тримала, бо вже також мала Андрія на увазі.
Дочку виховувала мама. Я все десь мандрувала. Як не до Польщі на полуницю виберусь, то в Німеччину на завод працювати.
Не буду лукавити, чоловіків в мене було багато. Я все шукала того єдиного, та попадались все не ті…
Сестра ж моя стала відомим журналістом. Її навіть по телевізору інколи показують. Живе вона в Києві, але до мами час від часу навідується.
Три роки тому Віра вийшла заміж, дітей ще не має.
Мене ж життя потріпало. В кінцевому результаті я повернулася в село до мами. Та жити з нею вона не дозволила, як і забрати дочку.
Мама віддала мені ключі від старенької хатинки на краю села. Так я і стала жити в ній. Мама сильно зі мною не спілкувалася, хоча я намагалася налагодити з нею контакт. Дочка виросла. Після дев’ятого класу вступила в університет. Дякувати Богу, бабуся її гарно виховала.
А я… я зараз виховую ще одну дитину, другу дівчинку. Мартусі три роки недавно виповнилося. Живу з батьком дочки. Володя хороший, правда, роботи постійної немає, і на чарку задивляється.
Я знала, що Віра з Києва допомагає батькам фінансово. Тому й приходила і просила трохи грошей і собі.
Мама давала, але то таке, на хліб хіба що з маслом.
Я не раз бачила, як мама йде до церкви, вся вибрана, в нових мештах, новій хустині. Я ж не мала змоги навіть на секонді одітися.
Правда, іноді сестра поштою мені свій одяг пересилала.
А недавно в нас поламався телевізор. У всіх сусідів плазмовий вже давно стоїть, а в нас нема.
Ось я й пішла до мами, щоб позичила, чи подарувала нам тих сім-десять тисяч.
Але мама сказала, що грошей таких немає.
Я нічого не сказала, але образа була…
А через декілька днів я приїхала коляскою до батьків. На подвір’ї був тільки тато. Я ж привіталася і хотіла йти до хати, але тато мене зупинив.
– Мами ж нема дома. Ти що, не знаєш? Вона ж в Меджугор’є поїхала автобусом і Стефа сусідка з нею. Молитися!, – а потім тихенько додав, – За тебе!
Я не пам’ятаю, як додому потратила.
Значить, мама мене з тими грошима обманула? Я ж чула від людей, скільки та поїздка коштує… Це навіть не в гривнях, а в доларах чи євро.
Дома без телевізора важко, особливо з малою дитиною. Дочка хоче мультфільми, а мені бери, хоч перед нею цирк показуй…
Дуже мені шкода, що мама мене не розуміє, не підтримує…
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua