Все почалося з самого весілля, коли моя свекруха не тільки не подарувала подарунок, а навіть не привітала нас словами. Але я все одно намагалася сподобатися Наталі Павлівні.
Я приїжджала в село допомагати по господарству: корову доїла, городи полола і т. д. Мій чоловік допомагав мамі фінансово будувати будинок. А коли у нас народилася дитина-інвалід, вона навіть не приїхала, а просто подзвонила і сказала: “Як Бог дасть: виживе, так виживе, а ні, то треба прийняти його волю”.
Позаду довгі роки лікарень, санаторіїв, реабілітацій. На щастя, ми впоралися – все закінчилося добре. У нас пішло багато сил і грошей для такого результату. Свекруха налаштовувала чоловіка проти мене, стверджувала, що саме з моєї вини народилася така дитина. Гаразд, мене не прийняла, але вона навіть не відвідувала онука в лікарнях.
На мого сина ніхто ставку не робив, а я жила тільки ним, я ним займалася. Він уже вірші в 2 роки розповідав! Я хотіла довести всім, що він найкращий.
Я роки провела в лікарнях, за цей час моя свекруха ні разу навіть порога не переступила. Мій чоловік працював майже цілодобово, щоб оплачувати операції та реабілітації. Зараз синові вже 13 років, він став здоровою дитиною, а свекруха для мене, як людина, перестала існувати.
За ці роки вона не стала бабусею, все одно що чужа людина. Зараз вона важко захворіла, я пробачила, але нічого не забула. У мого чоловіка є молодший брат, свекруха переписала йому все – квартиру, будинок, за весь час жодної копійки нам не дала. Добре, що мені пощастило з чоловіком: він працював, працював, працював… І ми врятували нашого сина! Тому я всім подругам раджу: якщо свекруха у вас чудова, бережіть її!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
