Я розуміла, сестра права, і я на цю квартиру не маю жодних прав. Ми з Борисом і дітьми переїхали на орендовану. Залишити маму з такою людиною я не могла, тому жили всі разом. Було важко, але мама надумала продати цю двокімнатну, де залишилась Ольга, і придбати дві, щоб ми не “викидали” гроші на оренду. Так в цій однокімнатній і живемо: я, чоловік, троє наших дітей, мама, а згодом до нас приєдналася й дочка Ольги.
Коли я вийшла заміж за Бориса, ми з ним поїхали жити до його рідного міста. Ми там працювали. Я там привела на світ двох дітей.
Коли я виїжджала, я виписалася з квартири, де жила разом з мамою і сестрою.
Батьки чоловіка нам особливо не допомагали. Ми жили на орендованій квартирі. Коли ми працювали, то у нас все було нормально із грошима. Нам на все грошей вистачало, але коли я привела на світ третю дитину, то стало важче.
А потім почалися важкі часи. Так сталося, що наш син занедужав, все це дуже складно, навіть не буду описувати. Саме тоді Борис втратив роботу. Тоді по всій країні склалася дуже складна ситуація, багато заводів закривалися.
Ось тоді ми вирішили повернутися до мого рідного міста. Адже місто обласне – велике, і там було легше знайти роботу.
Поки в нас не було грошей на орендовану квартиру, ми оселилися у моєї мами та сестри.
За роки мого шлюбу моя сестра не вийшла заміж, але мала позашлюбну дитину. Ми стали жити у двокімнатній квартирі. Квартира була не приватизована.
Поки ми з Борисом шукали роботу, мама сиділа з дітьми. А сестра приводила додому одні “штани” за іншими. Вона вела не дуже хороший спосіб життя, м’яко кажучи.
Виявляється, Ольга взагалі не займалася вихованням доньки. Вона жила на своє задоволення. А мама та племінниця від цього “отримували”, але мама мені не скаржилася жодного разу. У нас і так було багато своїх питань. Але я нестала мовчати. Я поговорила із Ольгою, а вона відповіла:
– А ти тут взагалі ніхто! І жити тут ти не маєш права! Збирай свої речі, забирати своїх дітей та чоловіка та йдіть на всі чотири сторони!
Формально сестра була права. Ми зібралися з чоловіком і з’їхали жити на орендовану квартиру. Маму ми забрали із собою.
Згодом двокімнатну квартиру ми розміняли. Сестра з племінницею купили собі кімнату у комуналці. А ми насилу наскребли грошей і купили однокімнатну квартиру.
Ми там стали жити всі разом: троє наших дітей, я з чоловіком і моя мама. А через деякий час ми змушені були забрати до себе й племінницю, оскільки не хотіли, щоб її кудись забрали.
Ми розміщуємося в однокімнатній квартирі жити в такій кількості дуже важко. Коли одна дитина погано себе почуває, то всі інші підхоплюють. Це зрозуміло: усі ми живемо в такому маленькому просторі.
Нам дуже складно, але ми мовчимо.
Фото ілюстративне