fbpx
життєві історії
Я розуміла, шило з мішка рано чи пізно вилізе, але продовжувала робити свою справою, хоч і лячно було. Не знаю яким дивом, але Валера одного дня таки дізнався про мою “нову любов”. Коли я ввечері прийшла додому, він увімкнув свій телефон, і дав подивитися відео, яке він сам і зняв. – Більше цього Андрія в твоєму житті не буде. Забудь! – Можливо він і правильно вчинив, але Андрій – єдина моя любов була і буде

Я розуміла, шило з мішка рано чи пізно вилізе, але продовжувала робити свою справою, хоч і лячно було. Не знаю яким дивом, але Валера одного дня таки дізнався про мою “нову любов”. Коли я ввечері прийшла додому, він увімкнув свій телефон, і дав подивитися відео, яке він сам і зняв. – Більше цього Андрія в твоєму житті не буде. Забудь! – Можливо він і правильно вчинив, але Андрій – єдина моя любов була і буде.

Мені 29 років, заміжня, маю трьох дітей. У мене є все: діти, чоловік, гроші повага в суспільстві, друзі і подруги. Крім одного, немає любові.

Мій чоловік неймовірно хороший, добрий, турботливий, відповідальний. Але яким би він не був, і хоч я прожила з ним стільки років і привела на світ трьох дітей, я так і не змогла його полюбити.

Все почалося з того, що через рік після закінчення школи, в 17 років мене видали заміж. Сльози, які я проливала не вплинули на моїх рідних. За їх словами, вони краще знають, що для мене добре і в майбутньому я скажу їм дякую.

Мені нічого не залишалося, як змиритися зі своєю долею і мовчки проживати своє життя. Не можу сказати, що діти були бажаними, я дуже їх люблю, але з’явились вони на світ, бо так хотів Валера. Та я жодного разу про це не пожаліла. Адже вони тепер єдина радість в моєму житті.

Я завжди заздрила своїм подругам, коли бачила, які вони щасливі в шлюбі, скільки любові і ласки вони отримують від своїх чоловіків. За 10 років спільного життя я від Валери не отримала навіть квітки. Ось такий він чоловік. Стриманий і серйозний. Він може дати гроші і сказати, купи що хочеш.

Він жодного разу не робив мені подарунків і сюрпризів, можна сказати я звикла до його характеру. Але мені завжди було прикро. А я так хотіла любові.

Вийшло так, що я через мережу познайомилася з чоловіком. З першого разу він здався мені таким близьким і рідним. Мені було з Андрієм дуже цікаво і мені знову захотілося жити. Я почала доглядати за собою, мені нарешті захотілося бути красивою. Я відчула себе коханою і бажаною. Ми хоч і не бачилися жодного разу, але я встигла його полюбити.

Я була така щаслива, рахувала хвилини, коли Андрій мені зателефонує або напише. Але в один момент я зрозуміла, що так не можна і треба розповісти йому про чоловіка і дітей і порвати ці стосунки. Хоча я думала, що він сам перестане дзвонити і зникне. І коли я йому зізналася, він мені відповів, що вже пізно, що вже любить мене і не готовий припинити зі мною спілкування і благав мене не міняти номер.

Я не знаю, говорив правду чи ні, але він мені сказав, що у нього сльози самі по собі текли лише від думки, що мене більше не буде в його житті. Так як і я вже не могла без нього, ми і далі продовжували спілкуватися і закохуватися один в одного все більше.

З ним я була така щаслива, одна думка про нього змушувала мене літати в хмарах. У мене не було інших думок, в голові крутилися його жарти, його голос, його усмішка. Я забула про всіх. Потім пішов з життя мій тато, мені було дуже важко. Чоловік почав лаятися зі мною а я мовчала. Не було ні сил, ні нервів відповідати Валері. А в той час Андрій підтримував мене і заспокоював.

Але вийшло так, що мій чоловік дізнався про все. Зателефонувавши йому, домовився про зустріч, ще й своїх друзів захватив з собою. Все, що вони робили він записав на відео і мені показав. І сказав, щоб я більше його не шукала, і він мене не буде шукати. Може він і правильно вчинив, я знаю, що я не права. Але це була єдина людина, яка розуміла мене і любила.

В душі один Андрій залишається мені чоловіком…

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!