iBilingua

Я, звісно, думала що це важко, але не настільки.

Я жила в прийомній родинні. Своєї матері не знала, але мені завжди було сумно і важко через те, що вона мене залишила.

З дитинства я не мріяла про єдинорогів, або чарівний замок, я мріяла стати матір’ю.

Коли виросла і була вже на третьому курсі університету, почалася зустрічатися з хлопцем – дуже зраділа, адже здійснення моєї мрії було поруч.

Коли я закінчила університет, з Василем ми зустрічалися вже два роки. Тож я почала дуже ясно натякати, що готова до заміжжя.

І невдовзі ми відгуляли весілля, та почали жити разом. Тоді я і сказала, що дуже хочу мати дитину.

Мій чоловік спочатку казав почекати, пожити для себе, але потім погодився.

І за декілька місяців, о чудо! Я дізналася, що при надії. Зранку мене нудило, хоча якраз таке я і бачила в кіно. Дивиною стало те, що почало “крутити” ноги, я налякалася, але мій лікар мене заспокоїв. По ночах моєму чоловіку приходилось робити мені масаж.

Всі дев’ять місяців, як і сама поява на світ дитинки, дались мені не легко. Я зовсім такого не очікувала, виявилося, що я була не готова…

Після виписки з сином і почались мої недоспані ночі…

Зовсім скоро мій ентузіазм “правильної мамочки” пропав. Я не хотіла вставати зранку, адже розуміла, що скоро знову почнуться плачі. Не могла отримати цілодобову допомогу від чоловіка, адже Василь був на роботі.

Читайте також: Наш зять, щоб цього всього не бачити, втік на заробітки, висилає час від часу гроші і “мастіть собі голову”. Та тих грошей ми не бачимо, дочка  витрачає їх на свої забаганки. А сьогодні Настя заявила, що збирається їхати з подругами на курорт до Греції, і до наших ремонтів їй нема ніякого діла. Дітей Настя з собою не бере, бо це дорого. Всі гроші, що нам з чоловіком син передає, ми у внучат вкладаємо. Єдине, про що молю Бога, щоб Дмитро про це не дізнався

Я заздрила йому, він спілкувався з людьми, працював. Я заздрила подругам, які гуляли з хлопцями, які в п’ятницю відвідували клуби. А я тут, в самотності, з цим вічно вередуючим комком.

Мене вже не веселили його очі, адже я бачила їх і розуміла, що скоро вони наповняться сльозами.

Звісно, дякуючи моєму чоловіку, ставало трохи легше, але мене час від від часу наздоганяла думка, віддати сина в дитячий будинок. Я хвилювалася, що не впораюся, що погана мати…

Мені важко, і я сама виню себе за ті думки, але хочу звернутися до вас за допомогою, за порадою.

Як ви пережили час, з малесенькою дитинкою на руках? Чи стикалися з чимось подібним? Як ви з цього вийшли і що підкажете мені робити?

Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!