Дивні в нас стосунки…
Зустрічаємося з Романом три роки, з них два живемо разом, ніби в цивільному шлюбі.
Спочатку все було добре. Увага, подарунки. Роман ставився до мене. як до принцеси. Завжди допомагав. Я з ним була дуже щаслива. Думала, що так буде завжди.
Коли ж переїхали, то на перших порах ще було добре, а потім я стала помічати, що він якийсь дуже “повільний” в побуті. Нічого ні взяти, ні зробити не може.
Перше я думала, що нічого страшного, я просто так проявляю свою турботу про нього.
Але згодом почала помічати, що ми все менше проводимо час разом. Роман часто починає засиджуватися за комп’ютерними іграми. В той час, як я йому ніби за прислугу, то принеси, то подай, то чай зроби, то чашку віднести.
Я себе заспокоювала, мовляв Роман просто розслабляється так після роботи.
Але і у вихідні, коли ми виходили гуляти він тільки і сидів в телефоні. Щось читав, з кимось переписувався.
Я мовчала-мовчала, а потім вирішила піти.
Забрала речі, але коли виходила, Роман мене почав зупиняти. Просив, благав, казав, що більше такого не повториться.
Тоді я лишилася.
Спочатку все було добре. Знову увага, квіти, знову допомагав.
Але минав час і разом з ним уваги ставало все менше і менше.
Ми говорили про те, що мені це не подобається. І після таких розмов на деякий час все приходило в норму, але потім знову ставало погано.
І зараз коли вже сил нема мовчати, думаю, що мені робити?
З одного боку я люблю Романа, чи можливо те, яким він колись був. Я щиро вірю, що любов зможе його змінити, але в той же час з іншого боку розумію, що вже не раз давала шанси, а він поступав так само.
Не знаю, звідки взяти сміливість, щоб назавжди з Романом попрощатися, і чи варто це робити?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!