Я ще 10 років тому забрав дружину з Маріуполя, з Донбасу, ми виїхали на мою батьківщину у Франківськ, де почали все з початку.

І ось до нас приїхали й поселилися її мама й рідний брат. відмовити їм не могли – вони втратили житло, довго добиралися.

Але не довго тривала родинна ідилія. Опинилися теща з молодшим братом дружини за дверима нашої оселі після одного випадку, а від словосполучення «сімейний обід» досі тіпаюся й підстрибую. До слова, ми орнедували їм окрему однушку, платили самі за неї, але вони від нас з першого дня приїзду не вилазили.

У той день я купив у знайомих фермерів м’яса та тушонки для своєї родини. До того ж дружина питала тещу і брата, чи треба їм м’яса і тушонки, вони сказали, що ні, бо за гроші. Привіз додому, поїхав на роботу. А коли приїхав, застав дорогих гостей з пакетом тушонки та м’яса. Мені сказали, що в нас і так багато.

Я не витримав і сказав усе, що думаю з цієї ситуації. І дружина не наважилася заперечувати, просто мовчала.

Потім була напруга та розмови з дружиною, але я їй все пояснив і ми зрозуміли один одного, і в цій ситуації вона обрала мене і наші взаємини та сім’ю.

Тепер уже два місяці немає сімейних обідів, ніхто не виносить наші речі, не вимагає грошей. Ну, правда із грошима буває.

Тещу і братика я бачу тільки у свята. Мені та дружині стало значно комфортніше жити, і дружина це оцінила, адже головне – наш стан комфорту. Терпіти і потурати не варто. Щоправда, лише за кілька місяців дружина погодилася, що це відносно нормально.

І, до речі, ми не платимо їм вже за однушку, а братику дружину, хоч йому й дуже не хотілося, довелося влаштуватися на роботу.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com