Я щодня боролася за те, щоб навчити сина відповідальності, але бабуся одним лагідним поглядом все зводила нанівець. — Я не могла йому відмовити, — виправдання Галини повторювалося знову і знову, поки я не побачила, як ця невинна фраза призвела її до позик і сліз

Уляна знала, що таке виховання, засноване на любові та чітких правилах. Вона й сама виросла в сім’ї, де слово батьків було вагомим, але ніколи не було гнітючим. Вона та її чоловік Сергій прагнули дати своєму синові Матвієві найкраще — не в матеріальному плані, а в плані цінностей, самостійності та відповідальності.

Матвієві було одинадцять, і він мав бути звичайним, часом галасливим і непосидючим хлопцем. Але останнім часом його поведінка стала для Уляни викликом, що вичерпував її сили. Зникла повага до її прохань, з’явилося постійне ниття та нескінченні вимоги. І Уляна чітко знала, де корінь цієї проблеми.

— Мамо, я ж просила тебе, коли ти його забираєш, щоб він доїдав овочі, а не лише м’ясо. Він потім у мене вдома влаштовує цілий концерт, бо звик, що ти йому все дозволяєш.

Бабуся Галина, матір Сергія, завжди усміхалася у відповідь тією лагідною усмішкою, яка роззброювала чоловіків, але шалено дратувала Уляну.

— Уляно, не починай. Дитина має їсти те, що любить. Матвійчик худенький, йому треба сил набиратися. Навіщо йому ці трави? От я йому котлеток зробила і солодкого додала.

— Йому не потрібне солодке перед обідом, — тихо, але наполегливо говорила Уляна. — У нас є правило: солодощі лише після основного прийому їжі. Це ж не складно.

— Ти надто сувора, доню. Моє діло — любити і балувати. А твоє — виховувати. Але в міру.

У цій фразі Галини й містилася вся небезпека. Вона розмежовувала функції, але робила це в такий спосіб, що повністю знецінювала роботу батьків. Її “цукрова любов” підточувала Улянину “гірку науку”.

Одного вечора Матвій мав підготувати презентацію до школи. Він увесь день просидів за грою, пообіцявши матері, що встигне зробити все ввечері. Але коли прийшов час, він, звісно, був втомлений і роздратований.

— Мам, я не встигну, — сказав він, хникаючи. — Це забагато роботи. У мене голова болить.

Уляна підійшла, присіла поруч.

— Матвію, ти мав цілий день. Тепер ти повинен сам нести відповідальність за те, що не розпланував час. Зробиш стільки, скільки зможеш, а решту завтра до ранку.

Син насупився.

— Бабуся б мені допомогла. Вона б не змушувала мене сидіти до ночі.

Ці слова боляче вдарили Уляну. Вона знала, що Галина вже не раз “допомагала” Матвієві з уроками, фактично роблячи їх замість нього.

— Бабуся допомагає, коли ти сам не можеш розібратися, а не коли ти лінуєшся. Ти одинадцятирічний хлопець, ти маєш це робити сам.

Наступного ранку Матвій прийшов зі школи радісний, тримаючи в руці новенький, дуже дорогий конструктор, про який Уляна та Сергій казали, що куплять його на день народження.

— Дивись, мамо! Бабуся мені купила!

Уляна відчула, як її щоки починають горіти від обурення.

— Матвію, ми ж домовлялися, що ти отримаєш його через два місяці.

— Але я попросив бабусю, і вона одразу ж купила! Вона знає, як сильно я його хочу!

Увечері, коли Галина прийшла завезти продукти, Уляна вже не могла мовчати. Сергій намагався бути посередником, але його спроби були марними.

— Мамо, ми не можемо так, — почала Уляна. — Ви зводите нанівець всі наші виховні зусилля. Ми вчимо Матвія чекати, цінувати речі, працювати. А ви одним походом до магазину руйнуєте всю нашу роботу.

Галина аж знизала плечима.

— Це дрібниці, доню. Чого ти так переживаєш? Дитинство одне. Я хочу, щоб мій онук був щасливий. Я можу собі це дозволити.

— Ви можете дозволити собі це фінансово, але ви не можете дозволити собі псувати його характер! — голос Уляни зірвався. — Він починає думати, що все у світі можна отримати одразу, якщо просто поскаржитися і попросити іншу людину. Він уже маніпулює нами, кажучи, що ви б дозволили.

— Це не маніпуляція, це любов! — обурилася Галина. — Ти бачиш у ньому якогось маленького хижака, а він просто дитина! Ти хочеш, щоб він був таким, як ви — суворим, занудним.

— Ми хочемо, щоб він був самостійним! — втрутився Сергій. — Мамо, ми його батьки. Ми не проти вашої допомоги, але ми просимо поважати наші правила. Якщо ми сказали ні, то і ваше ні!

— Значить, я більше не потрібна, — вираз обличчя Галини змінився з обурення на глибоку образу. — Значить, ви вважаєте, що я тільки заважаю. Гаразд. Я не буду втручатися. Але не кажіть потім, що я погана бабуся.

Вона швидко зібралася і вийшла, залишивши у квартирі важке, напружене мовчання.

Наступні кілька місяців Галина дійсно виконувала обіцянку. Вона дзвонила, але перестала приходити без запрошення, перестала влаштовувати Матвієві сюрпризи і ніколи не говорила про виховання. Уляна відчула полегшення. Вона та Сергій почали потроху вибудовувати зруйновані кордони. Матвій спочатку бурчав, намагався апелювати до “бабусиних методів”, але коли зрозумів, що це не працює, почав потроху приймати нові правила.

Він сам готував портфель. Він сам вчасно сідав за уроки, бо знав, що інакше вечір мине без улюбленої гри. Навіть овочі їв, хоча й без особливого ентузіазму.

Але одного разу до них приїхала Галина. Вона була бліда і схвильована.

— Вибачте, що без попередження, — прошепотіла вона, коли Уляна відчинила двері. — Мені треба поговорити з Сергієм.

Уляна провела її на кухню.

— Мамо, що сталося? — Сергій одразу побачив, що справа серйозна.

— Це про гроші, — тихо сказала Галина. — Мені потрібна допомога. Велика сума.

Сергій та Уляна були здивовані. Галина ніколи не мала фінансових проблем.

— Я не розумію. Ти ж завжди казала, що маєш заощадження.

— Мала, — гірко усміхнулася вона. — Але ж я хочу, щоб мій онук був щасливий, правда?

Виявилося, що Матвій, знаючи, що бабуся ніколи йому не відмовить, коли батьки сказали “ні” на його чергове дороге прохання, постійно звертався до неї. І це була вже не іграшка. Йому закортіло найсучасніший ігровий комп’ютер, який коштував як половина її річної пенсії. Він знайшов у магазині найдорожчу модель і просто сказав бабусі, що він йому “життєво необхідний”.

Галина, не маючи повної суми, взяла частину грошей з того, що вона відкладала собі на лікування зубів, і частину позичила у сусідки, обіцяючи швидко віддати. Вона була впевнена, що робить щось велике для онука. Тепер сусідка вимагала повернення, а грошей не було.

Галина дивилася на сина і невістку зі сльозами на очах.

— Я не могла йому відмовити, розумієте? Він так просив! Я ж не знала, що це так дорого. Він сказав, що всі його друзі такі мають. Я просто хотіла, щоб він був як усі.

Уляна відчула не обурення, а глибоку втому. Вона подивилася на Сергія. Вони мали допомогти, бо це була його мати. Але ціна цього “подарунка” була занадто висока.

— Мамо, ми тобі допоможемо, — сказав Сергій після довгої паузи. — Але ти маєш зрозуміти: ти не просто купила йому іграшку. Ти купила його переконання, що ти важливіша за нас. І тепер він бачить, що його бажання, висловлене з ниттям, зруйнувало твої заощадження і змусило нас залазити в наші.

— Вибачте, — прошепотіла Галина.

Уляна відчула сум. Вона бачила, що любов бабусі була справжньою, але вона була сліпою. Це була цукрова любов, що випалює, а не живить.

Матвій отримав свій комп’ютер, але його поведінка після цього випадку стала іншою. Він уже не міг подивитися на бабусю з тим безтурботним захопленням. Він усвідомив, що його примха коштувала його бабусі не просто грошей, а спокою. Хоча це усвідомлення було гірким, воно стало для нього першим справжнім уроком відповідальності.

Уляна та Сергій допомогли Галині вирішити проблеми. Вони не докоряли їй, а просто встановили ще чіткіші кордони, включаючи фінансові. Вони пояснили Матвієві, що його комп’ютер коштував бабусиного здоров’я, і він має поважати цей подарунок.

Уляна стояла біля вікна, спостерігаючи, як син намагається допомогти бабусі піднести пакет, коли вона знову прийшла в гості. Вони говорили тихо, без колишньої веселості, але з повагою. Шкода була зроблена, але з’явилася надія на те, що гіркий досвід стане основою для справжньої мудрості.

Виховання — це завжди складна дорога, на якій навіть найближчі родичі можуть, самі того не бажаючи, стати причиною проблем. Чи завжди любов, яка не знає меж, є справжнім благом?

Як ви думаєте, чи є шанс виправити поведінку дитини, якщо її протягом кількох років розпещувала одна з бабусь, і як батькам відновити свій авторитет після такої “цукрової атаки”?

Поділіться своєю думкою в коментарях. Для мене дуже важлива ваша підтримка, поставте вподобайку цій історії, щоб її побачили інші мами, які, можливо, переживають схожі проблеми!