Сьогодні день матері, але я провела його в сльозах, хоч і подарувала чоловіку двох синочків.
В нас з чоловіком двоє дітей близнюків – хлопчики, яким два місяці тому виповнилося два рочки.
Ми середньостатистична сім’я. Не “жируємо”, але на елементарне хватає. Добре, що маємо свою квартиру, і не тулимось з батьками чи тратимо гроші на оренду.
Я щось забула про свято день матері, оскільки заклопотана з дітьми і домом. Але буквально вчора мені попалася новина десь в якійсь соціальній мережі.
Я ж і чоловіку нагадала, щоб встиг підготуватися.
Ми ще ніколи не святкували цього свята, ну так, щоб справді святкувати, оскільки минулого року було не до того. Звичайно, і зараз всім нам важко, але потрібно продовжувати жити.
І ось цього разу я надіялась, що чоловік зробить мені приємний сюрприз. Але не все так просто, як виявилося.
Зранку він прокинувся, поїхав в торговий центр, а після зателефонував і сказав, що їде привітати свою маму.
Свекруха живе в нашому місті.
Ну, думаю, поїхав так поїхав. Я була щаслива, що мене вирішив не тягнути з собою. З дітьми, а тут ще й двоє, дуже важко в такому віці.
Я на обід замовила суші, щоб створити святкову атмосферу і стала з хлопчиками чекати тата.
Я щиро вірила, що Дмитро прийде з букетом квітів і з якимось, хоч чисто символічним, подарунком.
Я вважаю, що заслужила на це. Мами діток, а особливо близнюків, мене зрозуміють.
Але виявилося, я цього свята не гідна.
Чоловік прийшов з пустими руками.
Коли я засмучена його спитала, де мій подаруночок, він сказав, що я йому не мама. Свою він привітав.
Свекруха по телефону хвалилася мені, що виростила гарного сина. Він подарував квіти і набір рушників, а мені просто хотілося плакати.
І ось тепер в мене питання, чи справді чоловік не повинен вітати маму своїх дітей в цей день, а лише свою, яка подарувала життя?
Якщо він не правий, то як йому це донести?
Автор -Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Людмила Іванівна після нашого з Михайлом весілля вела свій контроль виключно через сина. Мене вона сильно не чіпала. Особливо це було помітно, коли на світ з’явився наш синок Тимур. Але після того, що витворила свекруха, я боюся любої тіні, коли гуляю коляскою в парку чи на вулицях. Я була в подиві. Старша жінка, і щоб на таке піти!
- Цього місяця Світлана повідомила мені, що розлучається. Я хотіла їй допомогти. Я запросила дочку на обід, сподіваючись, що вона зможе довіритися мені й відчує полегшення. Я хотіла її втішити. Але вона, здається, зовсім не чекала від мене допомоги. – Зі мною все добре. Я не розумію, чому ти продовжуєш так зі мною поводитися, – сказала вона мені ображено
- Я була при надії, а грошей на оренду не було, тому ми й переїхали жити до свекрухи. В той час, як лікарі просили берегтися, Ірина Степанівна повторювала, що цікавий стан не недуга. А коли дізналася, що в день “Х” чоловік буде поруч зі мною, взагалі з котушок злетіла. – Хто таке чоловіку показує? Це ж зовсім без розуму треба бути!
- Діти росли, батьки чоловіка їх нормально виховували. Але з якого дива нам взагалі там жити? Вона давно вже в оренді і з неї нам щомісяця капає непогана сума, яку не соромно витратити на якісь свої цілі. А будинок, це будинок. Його ми будували для себе. Він чудово підійшов би навіть для нас п’ятьох і навіть зять би не почував себе там утисненим. Свати як води до рота набрали. Ми купили м’яса для шашликів, закусок, гарно облаштували двір
- Виникло серйозне непорозуміння з дочкою. Скільки можна! Так, мені 67, я збираюся заміж, виселити квартирантів зі своєї квартири та переїжджати туди з Романом. Я виконую обов’язки домробітниці та няні і при цьому не отримую жодної віддачі натомість