Є такі сім’ї, з яких треба бігти відразу, не озираючись. Я познайомилася з родиною чоловіка тільки тоді, коли виходила заміж. Свекруха зі свекром і молодшим сином приїхали з глухого села спеціально на наше весілля, напередодні цього урочистої події.
Розмістили ми родичів чоловіка у моїх батьків.
Для початку, свекруха примудрилася мало не посваритися з моєю мамою. Мати чоловіка не влаштувало те, що при наявності автомобіля у моїх батьків, їй довелося трястися в автобусі. Точних її слів мама не пам’ятає, але сенс був такий:
– Мене тут не чекають і не поважають. Але ж я – практично член вашої родини. Навіть боюся уявити, як ви ставитеся до мого сина, – плакала свекруха.
Моя мама була в курсі, що сім’ї чоловіка, ми відправили гроші на таксі, щоб вони з комфортом до нас добралися. Вона поцікавилася у моєї свекрухи:
– Вам адже дали гроші на машину? Чому ви поїхали на автобусі?
– А яке право ви маєте рахувати чужі гроші? Те, що мені дав син – як хочу, так і витрачаю. Могли б і приїхати за нами, не переломилися б, – стиснула губи свекруха.
На весілля вона одягнула чорну сукню. Тост, виголошений матір’ю чоловіка, був досить дивним:
– Молодець, сину! Я пишаюся тобою – ти зачепився в місті. Я чекаю, коли ти забереш свою сім’ю до себе.
Їй не подобалося взагалі нічого. Коли офіціант приніс батькам чоловіка блюдо з морепродуктами, свекруха заверещала, побачивши маленьких восьминожків:
– Отруїти мене хочете? На спадок зазіхнули?
Свекор сидів червоний від сорому, мій чоловік ледве заспокоїв свою матір. Якщо що, спадок там – похилений будинок та свинарник.
Моє оплюванне плаття, відштовхування, щоб сфотографуватися з сином для фотографій молодят, влаштована бійка з моєю двоюрідною тіткою – далеко не все, що вчудила свекруха на весіллі. Закінчилося все таємним вилученням вмісту конвертів і несподіваним від’їздом свекрухи і компанії.
Чоловік довго вибачався за поведінку своєї матері і обіцяв особисто компенсувати вкрадене:
– Тепер ти розумієш, чому я з ними не спілкуюся.
Я тоді дуже здивувалася: як в такій жахливій сім’ї могли виховати такого чудового людини, як мій чоловік. Цікаво, з чого я взяла, що чоловік відрізняється від своїх родичів?
Мої батьки, як і обіцяли, на весілля подарували мені квартиру. Ми з чоловіком і раніше в ній жили, але належала вона татові. Чоловік образився, що квартира не в його власності. І я, подарувала йому половину – ми адже одна сім’я, любимо один одного і ніколи не розлучимося.
З того моменту, як чоловік став другим власником нашого житла, наше життя змінилося: свекруха стала дуже частим гостем в нашому домі. Вона гостювала тижнями, приїжджаючи то зі своїм чоловіком, то з молодшим сином. А коли молодшому брату чоловіка настав час вступати, то свекруха з ним переїхали до нас назовсім.
На мої обурення, чоловік відповідав:
– Це і моя квартира. І якщо я хочу, щоб мама жила з нами – ти мені не указ.
Свекруха дуже раділа подібним словами синам. Вона його підбадьорювала:
– Так її, сину! А то зовсім зажрались в своєму місті – нас сільських і за людей не вважають.
А на розлучення я подала тому, що молодший брат чоловіка намагався залізти мені під спідницю. Чоловіка не було вдома, а свекруха, на мої крики, порадила мені заткнутися:
– Сама перед хлопчиком хвостом крутиш. Від тебе не втечеш.
Я спробувала їх вигнати, але свекруха тицьнула мені в обличчя дарчу:
– Бачиш, як треба дітей виховувати? Відправила сина в місто, щоб одружився на квартирі – він так і зробив. І мамі частку подарував. Тепер я тут господиня!
Я зібрала речі і пішла. Батьки і спільні друзі були здивовані. Квартиру довелося розміняти. Не знаю, що купив колишній чоловік з матір’ю, але свої гроші я віддала батькам. І жити з ними залишуся.
Ніколи в житті більше заміж не вийду. Іноді замислююся, а якби я дитину народила? З такою спадковістю. І адже хотіла, плакала, що не виходить.
