Я старалася не дивитися в очі Борису, щоб він не бачив моїх сліз, але навіть по голосу чоловік все зрозумів. – Синочок, йди в свою кімнату, і пограйся на планшеті, – сказав він, а потім прибравши з моїх рук столові приладдя, попросив присісти за кухонним столом. – Мені телефонувала Світлана, – почувши це ім’я, Борис знітився.

У нас із моїм чоловіком Борисом були прекрасні стосунки. Він дуже любив мене, розумів мене з пів слова. Я так раділа нашим чудовим стосункам. А ще у нас підростав чудовий син Орест.

І ось зовсім недавно все звалилося. В один момент. Просто мені зателефонувала жінка і представилася дівчиною мого чоловіка. Вона вимагала, щоб я відпустила Бориса. Сказала, що з нею він буде щасливий!

Все це відбувалося, як уві сні. Я ніяк не могла повірити в реальність того, що відбувається. Мій Борис, мій коханий, мій найкращий, мій чудовий чоловік на світі, ближче його в мене нікого не було. Він заспокоював мене, коли я була засмучена, заварював мені трав’яний чай, коли я погано почувалася. Він знав мої секрети, міг навіть за інтонацією мого голосу визначити, який у мене зараз настрій.

І ось зараз я дізналася про те, що в нього інша жінка. Мені так хотілося вірити в те, що це просто чийсь невдалий злий жарт. Я чекала, коли Борис прийде з роботи, щоби з ним поговорити.

– Лесю! Ми вдома! Ми з Орестом купили тобі твоє улюблене морозиво! Де ти? Оресте, шукай нашу маму! – веселий голос Бориса “збудив” мене.

Я витерла сльози, почепила на обличчя усмішку і пішла зустрічати сина та чоловіка.

– Привіт! Як справи? Я так за вами скучила! Оресте, як справи у дитячому садку? – Почала питати я.

Я намагалася не зустрічатися очима із Борисом, але він уже й так усе зрозумів. Зрозумів, що щось трапилося.

– Синку, йди до своєї кімнати, і пограйся на планшеті! – сказав Борис синові.

– Ура! Дякую! – Вигукнув Орест і побіг у свою кімнату.

– Лесю, що трапилося?

Я не знала, з чого почати. Я не знала, а чи варто взагалі розпочинати цю розмову.

– Звонила Світлана.

– Яка Світлана? – Борис глянув на мене незрозуміло.

Але я вже побачила, що він зрозумів.

– Твоя Світлана. Твоя нова любов. Вона вимагає, щоб я не тримала тебе та відпустила до неї. Адже тільки з нею ти справді щасливий.

Борис мовчав, нічого не говорив. Я пішла на кухню і почала думати. Коли ж я втратила свого чоловіка і цього не помітила?

На цій кухні ми так любили сидіти з Борисом вечорами, пити чай та розмовляти. Але це було вже давно. Напевно, пів року тому. А зараз ми тільки займалися сином, вечеряли та лягали спати.

– Лесю! Ну, ми вже дорослі люди! Ти маєш розуміти, що так іноді буває. Але це потрібно просто пережити та пробачити.

– Що вибачити? Зраду?

– Ну, яку зраду? Це у нас просто така криза! – Сказав Борис і спробував мене обійняти.

– Не торкайся до мене! Ти маєш зібрати свої речі та піти. Іди до неї, якщо ти її любиш. Я тебе не тримаю. Ти вільний.

– А ти все добре обдумала? А як же наш син? Що ми йому скажемо?

– Поки що ми скажемо, що ти поїхав у тривале відрядження. А потім побачимо. Іди сьогодні. Інакше я зберу речі, і ми підемо разом із сином.

– Та ні, що ти! Піду я! Це будинок Ореста. Я ніколи не зможу вигнати його звідси! Тим більше, це квартира спільна! Адже я чоловік. Піду я. У Світлани все гаразд із житлом.

Борис пішов збирати речі.

– Решту заберу пізніше! – сказав Борис перед тим, як піти.

Потім я займалась Орестом, все робила автоматом. Син помітив мій стан.

Він спитав у мене:

– Мамочко, ти добре себе почуваєш?

– Ні, Оресте, все добре! Просто маю проблеми на роботі. Потім я поклала Ореста і він заснув.

Потім я зателефонувала до своєї мами.

– Мамо, мамочко! Борис пішов до іншої жінки! – Я розплакалася.

– А тепер заспокойся і розкажи мені, що сталося! – Зажадала моя мама.

– Сьогодні мені зателефонувала жінка! Вона зажадала, щоб я відпустила Бориса, бо у них справжнє кохання!

– І що ти зробила? Ти його прогнала? Навіщо це ти зробила? Яка ж ти не мудра! Що ж ти наробила!

– Мамо, та нічого я не наробила! Це Борис мене зрадив! Після семи років спільного життя! Я в чому винна? Я що ще його й вибачити мала?

– Так! Ти маєш його пробачити. А ти думала, яке воно сімейне життя? Буває лише добре? Ні, в сімейному житті треба ще вміти прощати і бути терплячою! А у вас син! Ти що про це забула? Що ти скажеш Оресту? Ти мала зберегти сім’ю і не позбавляти дитину батька!

– Мамо, як ти можеш таке казати?! Адже він зрадив мене!

– Поверни! Поверни Бориса! Не роби необдуманого! Виховувати дитину одній дуже важко! – Сказала мама і поклала слухавку.

Борис прийшов за два дні, коли Орест ще був у саду. Він зібрав речі, що залишилися, а потім сказав:

– Лесю, я йду! На розлучення подавай сама! Орест – мій син і я його забезпечуватиму в будь-якому разі. Квартиру я також залишаю вам!

Я обернулася і подивилася на Бориса. Виглядав він просто бездоганно. Втім, як завжди. На його обличчі не було ні тіні провини за те, що він зробив. Він був задоволений життям і був у чудовому настрої. Я кивнула і Борис пішов.

Минуло п’ять місяців. Я поки що не подала на розлучення. Я вирішила зробити це пізніше, коли мені стане трохи легше. Я намагалася не звертати уваги на невдоволення своєї матері, намагалася менше дзвонити до неї. Орест завжди був дуже слухняним, тому мені з ним було дуже легко.

Мене дуже підтримувала моя подруга Уляна.

– Ну нічого страшного! Чи не ти перша, не ти остання! Життя продовжується!

Час минав, і життя справді тривало. Я багато працювала, син мене радував. Та й проблем після відходу Бориса стало набагато менше. Мені доводилося менше прати, прибирати та готувати. І ось настав час, коли я почала навіть отримувати насолоду від того, що живу тільки зі своїм сином.

І ось наближався Новий рік. Я купила синові гарний новорічний подарунок і була дуже задоволена собою. Я з терпінням чекала на новорічний корпоратив, і ось цей день настав. У четвер нас відпустили раніше з роботи. Ореста мала забрати з садка моя мама. А я почала збиратись на новорічний корпоратив.

Я прийняла душ, попрасувала нову гарну сукню, нафарбувалась і стала одягатися. Раптом я почула, що хтось повертає ключ, намагається відчинити замок. Я злякалася, я подумала, що це прийшли злодії.

Що ж мені робити? Куди бігти та кого кликати на допомогу? Але злодій поводився дуже дивно: він не намагався поводитися тихо. Він шумів. Я тихенько визирнула з-за рогу і побачила, що в передпокої стоїть Борис.

– А ти чого тут?

– Я повернувся! Я не можу жити без тебе та без нашого сина! Я дуже скучив за вами! Я завжди про вас думаю! А ти чекала на мене?

– Я чекала? Ні, не чекала! Ти погуляв 5 місяців, пожив з іншою жінкою і скучив. А як же Світлана? Вона тебе що відпустила? Чи ти тепер будеш пів року жити з Світланою, а пів року з нами? Іди, Борисе! Можеш йти до Світлани, можеш йти до когось іншого. Я ж із тобою не буду і не хочу жити. Ти це розумієш? Я тебе розлюбила і вже цього не виправити!

– Але ти ще моя дружина і квартира це теж моя! Я маю право тут жити так само, як і ти. Якщо тебе щось не влаштовує, то давай міняти квартиру. Але ти розумієш, що ми ні на що нормальне нашу двокімнатну квартиру розміняти не зможемо. А якщо ми розлучимося, то я тобі платитиму дуже маленькі аліменти. Я не працюю вже на своїй колишній роботі та отримую набагато меншу зарплату. Так що ти подумай добре! – Сказав Борис і пішов до іншої кімнати розбирати свої валізи.

Я посиділа, подумала. Я навіть не знала, що робити тепер.

Настав Новий рік. Ми робимо із Борисом вигляд, що у нас все нормально: розмовляємо, ходимо гуляти, граємо з нашим сином. А потім, коли настає ніч, ми розходимося по різних кімнатах. Я йду спати до кімнати сина, а Борис лягати спати на дивані в іншій кімнаті.

Я вважаю, що якщо чашка розбита, її можна склеїти, але сліди, тріщини все одно залишаться. Вже нічого не буде як раніше і в усьому винен Борис, який проміняв мене на іншу жінку. Він вибачається дуже часто, іноді навіть плаче. Але я йому не вірю. Я не вірю в його клятви та обіцянки.

Той, хто так вчинив раз, вчинить і другий…

Погоджуєтесь зі мною?

Фото ілюстративне