Я стомлена прийшла з роботи. Приготувала вечерю, і тільки сіли всією сім’єю за стіл, як дзвінок в двері. Ну як без них? Звісно, а для чого дівчині Тимура напрягатися і щось готувати, як можна спуститися на пару поверхів вниз, і смачно поїсти. Цього разу вони навіть посуд в раковину не поставили. – Він мій такий син, як і Роман, а це його батьківський дім – має повне право, – сказала свекруха. – Мене ці слова зачепили.
***
Коли ми з чоловіком одружилися, то я прийшла жити до них. Свекра давно не було в живих. Свекруха піднімала своїх синів одна. Чоловік мій старший. Молодший брат, Тимур, навчався в університеті.
Жили ми непогано. Чоловік працював, я з дитиною сиділа в декретній відпустці, але підробляла. Робила вдома переклади, отримувала непогані гроші. Та й свекруха ще працювала. Ми з нею прекрасно ладили.
Потім брат чоловіка закінчив навчання і поїхав працювати в інше місто. А через чотири роки він повернувся з нареченою.
На той момент у мене вже було двоє дітей. Одна дитина в школі, інша в садку. Я працювала. Свекруха вийшла на пенсію. Ми відкладали гроші, щоб згодом придбати своє житло. Все у нас виходило.
Коли приїхав Тимур, він привіз деякі гроші, і мати порадила йому взяти квартиру в нашому ж будинку, на дванадцятому поверсі, без ремонту. Через це вона продавалася набагато дешевше.
Брати швидко домовилися. Ця квартира, в якій ми живемо, залишиться нам, а нагорі буде його особиста власність. Там теж було три кімнати.
Ми доповнили суму з наших заощаджень, і вони купили цю квартиру.
Молоді переїхали, і стали потихеньку приводити її в порядок. Обидвоє працювали, не лінувалися. Збирали гроші на ремонт і на весілля. Збиралися відзначити його, як годиться, з розмахом.
Все добре, от тільки вечеряти вони продовжують приходити до нас.
Ні, не подумайте, що я така скнара! Ні. Це не так. Тільки поміркуйте самі: свекруха гроші нам не дає. Вона збирає свою пенсію “на чорну годину”, як вона каже. Так ми і не просимо.
Працюємо тільки я і чоловік. Все, що треба в будинок, купуємо ми. У нас двоє дітей. Всіх нас треба взути, одягнути, нагодувати.
Грошей, що ми отримуємо, вистачить впритул, але і тільки.
Машина у нас старенька. Постійно щось в ній ламається. Купити нову, поки не можемо. Всі гроші віддали братові. Треба б зібрати, але тепер, з приїздом брата, відкладати не виходить.
Ми приходимо з роботи, сідаємо вечеряти, слідом приходить Тимур з дружиною. І звичайно відразу до нас, за звичкою. Це ж його рідний будинок. Свекруха, звичайно ж, садить їх за стіл, де з’ясовується, що вона приготувала улюблені відбивні молодшого синочка.
І ковбаски прикупила, яку наречена Тимура любить. Намагалася, готувала, з розрахунком, що вони прийдуть.
І все це на наші гроші.
І якщо раніше, наречена брата, хоч викликалася посуд помити, так останнім часом навіть на кухню брудні тарілки не відносить. Піднімаються обидва, кажуть “дякую”, і йдуть до себе на дванадцятий поверх. А я, втомлена після роботи, мию посуд, прибираю.
Ну, ось навіщо вони так роблять?
Пробувала натякнути чоловікові. Так він мені каже, тобі мовляв, що, для мого брата їжі шкода?
Та не шкода мені! Тільки ж виходить, ми утримуємо їх. І це триває вже чотири місяці.
Піднялася я на днях до них віднести парасольку, який брала у них моя свекруха. Дивлюся, у них холодильник все ще в упаковці стоїть. Два місяці, як купили.
Питаю, що не включаєте? Так вона мені так спокійно відповідає: “А навіщо? Ми все одно внизу їмо. Вранці тільки каву п’ємо, а обідаємо на роботі”.
Тут вже я не витримала і, спустившись вниз, все висловила свекрусі. Її відповідь мене здивувала:
– Як годувала своїх синочків, так і буду годувати. І тебе, невістонько, теж годую.
– Так але тільки ми з чоловіком продукти купуємо. Вони гроші на їжу не дають!
– Ну і що? Дадуть, коли у вас не буде.
Ну, ось в цьому я сильно сумніваюся. Тільки не слухає свекруха нікого.
І що робити, я не знаю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
