Я студентка, коханий тільки з армії повернувся, зустрічалися, дитинка, батьки хочуть онуків, справляємо скромне весілля. Сім’ї наші з Дімкою небагаті, тому моя мама дарує диван, а свекри широким жестом – квартиру. Правда, квартира ще не приватизована, від радянського часу залишилася.
Події, про які розповідаю, років 20 тому відбувалися, у тій квартирі, крім чоловіка, два його брати прописані, але ніхто не живе, бо барак без зручностей і вимагає повного ремонту.
Ну, в’їхали, поступово відремонтували. І раптом свекруха повідомляє, що квартира є загальносімейною, треба приватизувати її на всіх дітей. Натомість нам, як весільний подарунок, піде диван із кріслами, що старшому синові виявився не потрібен, нам його навіть наново оббили.
Ну, добре, сім’я ж; квартиру приватизували у частках.
Через кілька років старший брат Діми заявив, що на новому місці подаровані нам меблі йому знову потрібні, дякую, мовляв, що так акуратно користувалися. І ми віддали.
Нехай не дарували нам батьки чоловіка нічого на весілля, нічого. Вирішили, що якщо до нас ось так – то й ми більше у відповідь на прохання цих родичів не напружуємось та зі спокійною совістю живемо своїм окремим життям. Давно вже переселилися у власну квартиру у новобудові.
А тому своєму вибору благополучно слідуємо вже багато років, що і всім радимо. Будьте всі щасливі!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
