Я так готувалася, адже це мій перший Новий рік у цій фірмі. Сукню довго вибирала, а купила ось нарешті недавно по знижці, туфлі теж придбала заздалегідь, вже домовилася за манікюр і зачіску, лишилося ще підібрати сумочку і в мене буде шикарний образ. Я так чекала корпоративу!
Але чоловік Слава у мене вважає, що на корпоративах завжди твориться хто зна що. Не знаю, звідки він цю інформацію взяв, але переконати його неможливо. Сам ніколи не ходив, тепер і мені забороняє. А у нас у компанії дуже велику увагу приділяють корпоративному духу, не відвідувати будь-які спільні заходи означає виглядати білою вороною. На кар’єру можна не розраховувати, тобі просто не довірятимуть.
Ми з чоловіком спочатку два роки зустрічалися, а тепер уже чотири роки у шлюбі. Я вважала, що з чоловіком мені пощастило – уважний, домашній, дбайливий, сімейний. Але тепер, коли я вийшла з декрету, Славині гарні риси починають показувати свої нові грані, які мені не подобаються. Уважність починає трансформуватися на контроль, турбота – на обмеження. А ще він почав ревнувати.
Для мене неприємно дивно побачити ці прояви. Завжди здавалося, що чим довше люди живуть разом, тим більше одне одному довіряють, а у нас якось у зворотному порядку все йде. Поки зустрічалися, навіть натяку на недовіру не було, зате на другому-третьому році шлюбу почалися мало не допити – а ти куди, а з ким, а навіщо, а ти мене не обманюєш.
Я за своєю суттю мирна і спокійна людина, до того ж, теж більше належу до категорії людей, яких зайвий раз із дому не витягнеш. Тому картинка з контролем та обмеженнями спливла далеко не відразу. У всій красі вона намалювалася, коли я змінила місце роботи після виходу з декрету.
Півроку тому мені пощастило влаштуватися у міжнародну компанію. Я майже місяць проходила різні співбесіди, заповнювала анкети та різні тести. Вже майже зневірилася, що мене візьмуть, коли мені сказали, що я прийнята!
Славко мене підтримував у моєму прагненні туди влаштуватися. Велика компанія міжнародного рівня дає великі перспективи для кар’єри та розвитку. До того ж, зарплата там вдвічі вища, ніж на моєму попередньому місці роботи. Отже, коли мене взяли в штат, ми з чоловіком раділи обоє.
Але неприємності почалися майже одразу, як я вийшла на роботу. У кадрах мені пояснили, що у компанії існує дрес-код і співробітниці повинні мати певний зовнішній вигляд, навіть до стрижки, манікюру та макіяжу є певні вимоги.
Звичайно ж, я не сперечалася з цього приводу, знала, на що йшла. Отримавши необхідні рекомендації, я почала приводити себе в порядок.
– Ти щось занадто гарно вбираєшся в роботу. Раніше не фарбувалася майже ніколи, а тепер щоранку при параді, – похмуро видав мені чоловік тижнів за два.
– Я ж говорила, що ми маємо дрес-код. Я просто відповідаю йому. Думаєш, мені дуже хочеться вставати на годину раніше, щоб навести марафет? – я відповіла щиро. – Але ж це робочі вимоги, я їх ігнорувати не можу.
Слава продовжував хмуритись, але до цієї теми більше не повертався.
Найбільшою проблемою стали корпоративи, які у компанії відбуалися регулярно. Будь-які недільні тімбілдінги, корпоративний відпочинок, спільні походи – все це було регулярно. Відмови не віталися, але якщо є поважна причина, то добре. Якщо ж ти просто ігноруєш такі заходи, то це недобре. За вуха ніхто тебе не тягне, але в кадрах галочку в особисту справу ти отримаєш точно.
На корпоратив на честь дня народження компанії я не пішла, бо вдома стався конфлікт. Чоловік був категорично проти.
– Ти заміжня жінка, тобі належить сидіти вдома і думати про сім’ю, дитину і чоловіка, а не по корпоративам плигати. Там не місце для порядної жінки. Чи ти там уже вибираєш кращу партію?
Переконати Славу, що у нашій компанії корпоративи – це частина робочого процесу, не виходило. Він був категоричним – ні і крапка. Я тоді не пішла, щось вигадала. Мені тоді повірили.
Тепер наближається новорічний корпоратив, від якого відмовитися не вийде, бо на нього приїжджає генеральний директор. Це традиція компанії, і за явкою слідкуватимуть суворо. Мені вже пояснили, що якщо не ходити на такі заходи, то тебе, звичайно, не звільнять, але про якісь кар’єрні зльоти можна забути.
Позиція Славка щодо цього питання не змінилася. Він навіть не хоче йти туди зі мною, хоч така можливість є.
– Що я там буду робити? Дивитись, як моя дружина крутить одним місцем?
Мені дуже прикро від таких слів чоловіка. Я дуже хочу піти, бо по-перше, мені треба вливатися до колективу, по-друге, там прийнято відвідувати такі заходи, по-третє, новорічні вечірки в компанії обговорюють потім майже півроку, на ці урочистості грошей не шкодують.
Мама моя вважає, що чоловік чудово розуміє, що якщо я туди не піду, то кар’єри мені не бачити.
– Та хвилюється він, що ти зараз почнеш кар’єру робити, злетиш і кинеш його з такими його замашками. І правильно побоюється, сам ні риба, ні м’ясо, тому тобі палиці в колеса вставлятиме, – пирхає мама. Зятя вона недолюблює.
Я ж не знаю, як вчинити, вже за кілька днів треба дати точну відповідь, піду я чи ні. Я так готувалася. Не знаю, що робити. Піти – буде непорозуміння з чоловіком, не піти – можна втратити можливість будувати кар’єру і пристойно заробляти. Як мені бути?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
