Я такого і уявити не могла. Мама стала для мене чужою людиною.
Почну спочатку. Коли мої батьки розлучилися, мені було всього 7 років, я якраз пішла в перший клас.
Першого вересня вони ще разом відвели мене до школи, і я сподівалася, що це їх помирить, і ми знову житимемо всі разом, родиною, але відразу після лінійки тато поїхав, сказавши мені, що приїжджатиме до мене і забиратиме до себе на канікули.
Я тільки почала звикати, що в мене немає батька, як мама знову вийшла заміж. Для мене це було складне життєве випробування, я не хотіла, щоб з нами жила чужа людина. якийсь дядечко. Мама тоді мене посварила і сказала, що я думаю лиш про себе, як і мій батько.
Вітчим Григорій мені відразу не сподобався, але спочатку він до мене добре ставився, купував подарунки, намагався всіляко зі мною подружитися. Але коли в мене народився брат, їхня спільна дитина, дядько Гриша швидко змінив своє ставлення до мене, я стала для нього порожнім місцем або дівчинкою на побігеньках. Коли я жалілася мамі, вона не вірила і теж докоряла мені.
Коли вже стало зовсім кепсько, я розповіла про все батькові. Після того, як тато поговорив з вітчимом, стало трохи легше, але ненадовго, мабуть, Григорій причаїв на мене образу.
Тоді тато вирішив забрати мене до себе, але на той момент він теж уже був одружений, і тому не я захотіла жити з ним. Тоді він запропонував мені жити у бабусі, його матері, вона теж мешкала в нашому місті. Мені на той час було десять років.
Мама, дізнавшись про це, влаштувала нам сцену, сказала, що я у негативному світлі виставляю її перед сусідами та знайомими, і що якщо я поїду до бабусі, то вона ніколи не захоче мене бачити.
Але я все одно поїхала, а мамі сказала, що я повернуся додому тільки в тому випадку, коли там не буде Григорія. Але видно для мами він був важливіший, ніж я, оскільки після мого переїзду ми з нею бачилися дуже рідко.
Мама ніколи більше не говорила про моє повернення додому. До нас мама не приходила через бабусю, а тільки зустрічала іноді мене після уроків. Вона питала, як справи, як навчання, і більше нам не було про що говорити.
Зараз мені з5 років, бабусі вже немає 5 років, я живу в її квартирі, спілкуюся з батьком та його сім’єю, де я маю молодшу сестру, з нею ми дуже дружні.
З братом ми чужі люди, бо за ці роки бачилися лише кілька разів, а зараз він живе закордоном. Дядько Григорій теж відійшов у вічність. І ось мама проситься жити до мене, бо їй тяжко і неспокійно самій, обіцяє переписати квартиру.
А я не хочу і квартири. І мами не хочу. Я жодного разу не почула, що вона шкодує, що я пішла.
Мені соромно про це писати, але вона для мене – чужа людина, яка колись мене зрадила, яку я не хорчу зараз бачити у складі своєї роидни.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
