Чоловік Женя ліг на диван зі словами “Я тебе в декреті годував тебе, уляно, дай мені відпочити!”
Не можу зрозуміти – чи я щось прогледіла у своєму коханому, або він якось змінився за час мого декрету. У сім’ї з грошима у нас сутужно, а він на дивані лежить, він втомився. Посварилися з ним, але я не впевнена, що правильно вчинила.
У декрет я йшла вже на останніх тижнях, носила я нашу донечку досить легко, тому працювала до останнього. А ось процес народження був важким, лікарі не врахували мої особливості, розмір дитини і там трохи все не закінчилося сумно. Відновлювалася я потім довго. Напевно, з цього моменту наш шлюб і дав тріщину.
Женя звик, що у декреті все вдома робила я. А що, я була цілий день вдома, відчувала себе добре, мені було не складно. До хорошого ж швидко звикаєш. Я йому перед від’їздом до лікарні навіть супу наварила, щоб харчувався нормально. А ось після повернення з дитиною додому я і сама себе відчувала не дуже добре, і маленька на руках, тут якось не до побутових проблем мені стало.
Ні, вголос Женя нічого не говорив, але я свого чоловіка знаю, як він сопе ображено, як невдоволено ніс морщить.
– А що, поїсти ти нічого не зварила? – розчаровано дивився він у холодильник після роботи. А у мене сльози на очах, все болить, сама за цілий день нічого толком не їла, маленька плакала часто. Чоловік зітхав і ставав до плити сам. Але потім до нас почала приходити моя мама, яка взяла лікарняний. Тоді я стала почала вже щось робити по дому.
Свекруха, до слова, приходила кілька разів, але допомоги від неї ніякої, як і підтримки.
– Як так можна, у вас в холодильнику вітер гуляє! Що ви їсте?
На мої виправдання, що погано себе почувала, маленька неспокійно себе вела, свекруха закатувала очі і видавала тираду, що народження дитини – природний процес для жінки, а я просто знайшла хороше виправдання, щоб нічого не робити. Мене це доводило до сліз, я скаржилася Жені на його маму.
Але чоловік ставав на бік свекрухи, вважав, що нічого образливого його мама не сказала, а я дійсно довго відновлююся, он, у Павла Оля народила пізніше за мене, а вже пиріжки пече, коли я ноги ледве-ледве тягаю.
Правда, потім за свої слова Женя вибачався.
Потім чоловіку на роботі урізали премії, оскільки підприємство, де він працював, переживало не найкращі часи, грошей було обмаль. На всім доводилося економити, шукати акції. Моя мама вважала, що чоловік мій просто ледар, який не хоче заради сім’ї і власної дитини зайвий раз напружуватися.
– Інші мужики на другу роботу йдуть, підробітки які завгодно шукають, щоб їхні діти ні в чому не мали потреби, а цей навіть не думає ворущитися в цьому напрямку! Все у нього добре! А що дружина не знає, як його копійки розподілити і нагодувати на них родину, не його клопіт. І це у вас ще іпотеки немає, з нею взагалі б уже потонули.
У свекрухи Олени Василівни протилежна думка – що, взагалі-то, це я цілими днями вдома і могла б підробляти.
– Це у наш час ні про яку віддалену роботу не чули, а у вас стільки можливостей. Ось взяла б так допомогла синові вас тягти, все одно цілий день боки пролежуєш вдома.
Я намагалася підробляти, але виходило дуже нерегулярно. Софійка дуже часто вимагала всієї моєї уваги. На допомогу знову прийшла моя мама.
– Мене тут ніби скорочувати надумали, тому давай-но ти виходь з декрету, а я, поки мене не попросили, в нього піду. Вам хоч трохи легше буде.
За цю можливість я вчепилася з радістю. Женю новина теж порадувала. Я швиденько вийшла на роботу. Перші три місяці було все чудово. Ми закрили борги по комуналці, донечці купили багато нових речей, порчали трохи відкладати.
Потім Женя прийшов і заявив, що він тепер безробітний. Підприємство збанкротувало. Я засмутилася, звичайно, але чоловік запевнив, що він найближчим часом знайде щось інше. Перший час він насправді ходив по співбесідах, переглядав вакансії, відправляв резюме. Але потім все частішеопинявся на дивані біля телевізора.
На мої запитання, як просуваються пошуки, почав відповідати роздратовано.
– Ну якщо немає роботи, що мені тепер, розірватися по шву?! Зараз у всіх погано з роботою. Шукаю я!
Я намагалася на нього не тиснути, розуміючи, що тема досить делікатна. Але і на одну мою зарплату жити було складно. Через три місяці наші невеликі накопичення закінчилися, хоча я намагалася економити щосили. А женя всепродовжував шукати роботу і лежати на дивані.
Ще мама мені вимовляла, що вона сидить з нашою дитиною, поки її батько дірку в дивані протирає одним місцем. Тому одного дня я не витримала і сказала Жені, що втомилася тягти все на собі.
– Втомилася? Щось швидко. Я тебе в декреті годував, я теж втомився, тепер хочу відпочити. Маю право, між іншим.
А я в декреті провела вісім місяців, а потім на роботу побігла тоді, як інші дівчата по три роки вдома. Женя сказав, що тепер він має право стільки ж часу не працювати. Така постановка питання мені здалася дивною і так взагалі не робиться. Дитину ми хотіли вдвох, це не моя примха. Та й він в моєму декреті не перетрудився, мені довелося раніше на роботу виходити. Женя відповів, що я просто марнотратниця. Слово за слово – і ми посварилися.
Женя зібрав сумку і пішов до мами. Це не благородний жест, просто квартира, у якій ми живемо, моя. Свекруха мені подзвонила в той же день.
– Як чоловік в декреті тебе утримував, був хорошим, а як йому підтримка потрібна, так пішов? Так в родині не робиться! Дивися, це він зараз на час пішов, а може і назавжди!
Моя мама мене заспокоювала і говорила, що якщо мій чоловік і піде, то на фінансовому благополуччі сім’ї це позначиться позитивно – мінус зайвий рот.
– Придумав теж – в декреті він тебе годував! Це його обов’язок, а не особистий героїзм! Піде – скатертиною дорога!
А я не знаю, може, Женя правий і треба було дати йому відпочити? Не хочеться якось руйнувати сім’ю. Як правильно у моїй ситуації?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
