Я то розумію, що до цієї квартири нічого не маю, але ж ми з Тарасом тут живемо, і я хочу її облаштувати по-своєму. Точніше, хотіла, оскільки як тільки про це дізналася свекруха, миттю постала на нашому порозі. – Мій синочок так любить. Не чіпай. І борщ твій зовсім не борщ, і вареники ти не з того боку починаєш ліпити. – Мене вже тіпати почало!

Ох я і вляпалася з тим заміжжям. Воно мені треба було?

І з вигляду не скажеш, що Тарас якийсь шмаркач, зовні дуже таки сильний категоричний чоловік, та й вік у нього вже солідний — тридцять вісім років, і він на сім років старший за мене. З мамою він не жив, був одружений, потім розійшовся, бо не зміг витримати характеру своєї колишньої дружини.

А мені чомусь здається, що в його розлученні винна його мати, вона там явно доклала достатньо зусиль. По собі бачу, хоч у мене і нескладний характер, але я вже не витримую.

Я ще до Тараса була заміжня, але недовго. Причиною розлучення з моїм колишнім чоловіком стала його любов до комп’ютерних та небажання ніде працювати. Можливо це через те, що він був молодший за мене, не знаю. Але після нього я вирішила, що якщо вийду заміж, то тільки за старшого хлопця. Але, як я потім зрозуміла, це теж не обіцяє нічого. Але все ж таки погодилася вийти заміж вдруге.

Поки Тарас не зустрів мене, то жив разом із матір’ю. Хоча він мав свою квартиру, яку він здавав в оренду. А потім ми відгуляли невеличке весілля та переїхали жити до його квартири. Стан тієї квартири був, м’яко кажучи, не дуже. Там ремонту вже дуже довго не робили.

Ну, як знаєте, меблі ці, фіранки та навіть килими на стінах! Я тоді сказала Тарасу, мовляв давай зробимо модний ремонт. На що він відповів: “Та мені шкода, моя мама так старалася, все підбирала!”. І мені тоді дуже важко далося хоча б зняти той старий килим зі стін.

Але спочатку я робила все-таки по-своєму, хоч і чоловік був проти. А одного разу я дістала з шафи посуд, на що він гукнув:

– Залиш! Це ж така якість! Нині зовсім не те роблять.

Я в його словах прямо почула фрази його матері. І з того часу до нас дедалі частіше стала приходити Інна Петрівна. Я так одразу й подумала, що це мій чоловік попросив її. І тоді вона почала читати моралі: чому зняли килим, чому користуємося пилососом, а не віником. І все у такому ключі.

Та й взагалі, навіщо ви все переробляєте, тут так затишно. Моєму синові так краще жити! – заявила мені свекруха.

А потім вона почала засуджувати мене як господиню. Інні Петрівні не подобається, як я готую! То не так яйця смажу, не так борщ варю то не з того боку вареники починаю ліпити. Найбільшій критиці піддала мій борщ. Не сподобався їй смак, каже, що взагалі він без смаку, бо немає там цибулі багато. Потім вона почала мене вчити, як правильно готувати борщ.

– Потрібно так робити. Бо мій син любить тільки так, — наголошувала мені Інна Петрівна.

А я їй тоді відповідала:

– А сина свого ви після ваших борщів по лікарнях теж водитимете? Це надто шкідливо, їсти таку їжу.

Я хотіла поміняти меблі в будинку, то мати чоловіка мені забороняє, кажучи:

– Ти ж до нашої хати прийшла без нічого!

Дивно звучить, може, мені треба було весь будинок своїх батьків сюди перевезти? І я не могла сильно розгулятися на свою зарплату медичної сестри, але я маю чоловіка, який заробляє чудові гроші, плюс скоро сподіваюся, що зможу вийти на нормальну роботу.

Та й взагалі, якщо я господиня в цьому будинку, то й можу сама вирішувати, що мені і як робити. Свекруха змушує мене почати вишивати і в’язати, а я не хочу, вважаю, що це вже не актуально. Тарас у цьому підтримує свою матір.

А кілька тижнів тому чоловік мені таке видав, що й досі відійти не можу.

– Може, ти вже якийсь серіал подивишся, щоб потім його з моєю мамою обговорити?

Я взагалі як би телевізор не дивлюся. Та й взагалі, його мати в нашому будинку частий гість, мені вистачає з нею перебувати та вислуховувати про те, яка погана господиня, а то якщо ще й серіали, то я вже не витримаю.

Я не можу сказати, що мати в Тараса погана, ні, вона досить хороша людина, але занадто вона нав’язлива. І мене напружує ця фраза свекрухи “Ось має бути все як у мене”. Буває взагалі абсурд з її боку, доходить до того, що я не так прасую одяг.

Я навіть не знаю, як довго я зможу терпіти таку поведінку Інни Петрівни. Але мені чомусь здається, що довго я не протримаюся і зовсім скоро мене прорве. Але я розумію, що реально квартира то не моя, і я сюди нічого свого не вклала. Але жити за правилами матері Тараса я не хочу. І не підтримую я те, що чоловік та мати має такий зв’язок. Час уже відокремлюватися, не маленький же. Я теж хочу вже стати мамою, але чітко знаю, що свою дитину я не виховуватиму, як свекруха мого чоловіка.

Що б ви мені порекомендували зробити в цій ситуації?

Є шанс, що ми з Тарасом будемо щасливі разом?

Час може на нього повпливати?

Фото ілюстративне