Я того дня ніби щось відчував, прийшов додому раніше. А там моя Валентина з чемоданами на порозі стоїть. Діти поруч з рюкзачками на плечах. Не сказавши мені жодного слова, вони поїхали до батьків. Я ще тоді їй у слід прогримів, що не впорається вона без мене. Все життя я її забезпечував. Але минув час, а від них жодної звісточки. А одного разу я зустрів свою Валю в центрі.
До сорока років Володимир Сергійович розумів, що все у нього добре і вдало склалося. Гарна посада, гроші, повага, і будинок-повна чаша, двоє дітей підростають, радують.
Ось тільки дружина Валентина проїлася, кожен день його з роботи зустрічає, кожен день одне і теж…
Так, він пам’ятав, яка у них любов була, як вони жебраки студенти перебивалися, як клялися один одному у вічній любові, в горі і в радості, в злиднях і багатство.
Володимир працював не шкодуючи себе, щоб досягти всього, що він зараз має, а Валентина завжди була його вірним тилом. Створювала затишок, спочатку в орендованому житлі, потім вже своя квартира з’явилася, дарувала чоловіку дітей, на свою кар’єру рукою махнула, хоча подавала надії в інституті, аби в сім’ї все було добре.
Все це він пам’ятав і був вдячний дружині, але як же надоїла ця одноманітність, одні і ті ж слова кожен день, йому здавалося дружина його не розуміє, але що взяти з домогосподарки.
Сидить дома, нічого не розуміє в цьому житті, одне на умі, що приготувати та на що діти занедужали, абсолютно, ніяких більше інтересів, інша ж справа Наталя, його секретарка, кожне слово його ловить, думки на ходу читає, і красуня до того ж…
Володя не втримався натякнув Наталці, а вона і так зрозуміла, і закрутився у них роман з неймовірною швидкістю, так що йому і додому йти не хотілося.
Наталя не надто освічена, але мудрою ще тою була, у питаннях свого забезпеченого життя розбиралася досить непогано.
Навіщо вчитися, старатися працювати, щоб досягти гарного життя, якщо в кожній компанії знайдеться такий старий начальник.
До речі, людьми похилого віку вона називала всіх хто старше тридцяти, їй самій було всього двадцять два, напевно, для неї вони і були людьми похилого віку.
Володя пишався собою, така дівчина з ним, яку і друзям не соромно показувати. Він як і всі чоловіки, вважав, що молоді дівчата крутять з чоловіками набагато старше себе, виключно через їх мужності і душевні якості, він відчував себе прямо мачо.
Так вони милувалися кілька місяців, і Володі здавалося все прекрасно влаштувалося, чого ще бажати, любові молода Наталя давала йому з лишком, вдома теж все налагоджено.
Але все хороше коли-небудь закінчується, дружина прийшла до нього на роботу, і застала голубків, секретарки – то на місці не було.
Ну, звичайно, вдома була “буря”, Володя вигукував, – Це, взагалі, нічого не означає, я ж не збираюся розлучатися з тобою, тому, власне, що тобі дружинонько не подобається…
Він і, правда, думав, якщо з родини не йде, то це і, взагалі, навіть зрадою, не рахується.
А дружина наступного дня мовчки зібрала речі, діти самі за нею пішли, і поїхала до мами, а чоловік ще навздогін говорив, – Так, куди ти одна без мене, ти ж ні дня не працювала, на що ви жити будете?
Спочатку Володя думав, посердиться і повернеться, Валентина не поверталася, слухавку не підіймала, і зовсім він засумував, вже молода дамочка не в радість, в домі тиша.
Але останньою краплею стало те, коли дружину зустрів в центрі нашого міста, йшла вона з чоловіком, про щось жваво розмовляла.
Вся така рідна, він з подивом помітив, що дружина його красива, впевнена в собі жінка і прекрасно обходиться без нього.
І найголовніше, дружина його не пробачила, він просив прощення, на колінах стояв перед нею, – Ти об мене ноги витирав останні сім років, я мовчала, любила тебе, а більше не хочу, можеш і далі розважатися зі своїми дамочками…
Нічого не залишилося у Володимира Сергійовича від колишнього благополуччя, діти з ним не спілкуються, не хочуть, вони вже все розуміють, дружина на розлучення подала, тільки Наталя щебече якісь небилиці, прямо дратує…
Фото ілюстративне
