Я того дня після роботи вирішила заскочити в магазин, щоб докупити деякі продукти до вечері. За збігом обставин на вході зустріла свого Івана. Ми разом пройшлись по супермаркету, і направились до каси. І тут я згадую, що забула молоко. Повертаючись я бачу, як мій чоловік розмовляє з тою ж “подругою”, як він мені колись сказав. Та з боку Ольги це була не просто розмова.
***
Зі своїм чоловіком ми познайомилися в магазині. Я купувала продукти для святкового столу, хотіла відзначити свій день народження. Дістаючи “червоненьке” з полиці, я випадково впустила одну пляшку на підлогу. Пляшка впала і благополучно розбилася. Я кинулася збирати осколки і порiзала палець.
Раптом ззаду хтось сказав: -Дівчино, ви не зобов’язані збирати осколки з підлоги. Напевно зараз підійде хтось зі співробітників магазину і все прибере. Тим більше ви ще й порізалися, вам терміново потрібно перебинтувати палець. У мене тут знайома працює вона обов’язково допоможе.
Мені перебинтували палець і відправили додому. Іван (Так звуть хлопця, як я пізніше з’ясувала), провів мене до будинку, допомагаючи донести пакети з продуктами. З мого боку було б просто хамством не запросити хлопця на свій день народження.
Іван погодився і навіть допоміг накрити на стіл. З того дня ми з Іваном почали зустрічатися, а через якийсь час ми одружилися і у нас народилася чудова донька. Після народження дочки, почалася сімейна рутина. Припинилися походи в кафе та ресторани, почалися пелюшки, прання прасування і готування. Загалом, життя пішло, як і у всіх звичайних сімей.
У магазин зазвичай ходив мій чоловік. Забігаючи після роботи в найближчий магазин де ми познайомилися, ми разом з чоловіком зайшли в цей магазин. Мимохідь по магазину ми з Іваном розійшлися, я відійшла за молоком, а коли повернулася, чоловік вже був на касі і з ним відверто “розмовляла” та сама продавчиня, яка колись перев’язала мій порiзаний палець.
Я знала, що вони давно були знайомі, ще зі школи, але все одно було неприємно спостерігати за відвертою розмовою продавчині.
Я підійшла і поцілувала чоловіка, давши таким чином зрозуміти цій дівиці, що це мій чоловік. Дома, в жартівливій формі, я почала підколювати Івана, але як виявилося даремно. Іван на повному серйозі сказав мені дивлячись прямо в очі: – Люба, ми з Ольгою полюбили один одного, і я не можу жити без неї.
Сподіваюся ти мене зрозумієш. Від почутого у мене мало очі не випали, і поки я стояла ошелешена, Іван зібрав речі і пішов, а я залишилася одна з маленькою дитиною на руках.
Ось така вийшла історія. Магазин познайомив нас, а пізніше він же і розлучив.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
