Я того дня забрала Златку з садка, і ми не поспішаючи попрямували додому. – Мамо, а знаєш, мені бабуся таке сказала, таке сказала, – дочка за декілька метрів від будинку розплакалася. Я всяке очікувала від неї почути, але те, що Златка розповіла, мені не вкладалося в голові. У моєму власному домі мама з зятем (моїм чоловіком) створили “коаліцію”.
***
Чоловік влаштувався працювати водієм-експедитором на молокозавод. Спустошили банківський рахунок і купили йому автомобіль. Почалися трудові будні.
Точніше, трудові ранки. Або навіть ночі: через три з половиною години після півночі Костя вже мав бути на базі, щоб завантажитися.
Я встаю о шостій ранку. Збираю дочку в садок. Раніше ще гріла Кості сніданок. Але у чоловіка змінився не тільки графік роботи, але і режим неспання: підйом о третій годині ночі, вечеря о пів на шосту вечора і спати. Незалежно від того, робочий у нього день або вихідний.
Обов’язків мені додалося: не тільки побутові потреби повністю лягли на мої плечі, а ще мені довелося пристосуватися забирати доньку з дитсадка.
Вечори зі Златкою теж стали належати мені, причому не можна було ненавмисно розбудити тата, якому вночі вставати на роботу. Іноді чоловік сам забирав дочку після обіду, перед тихою годиною, інакше вони бачилися лише тоді, коли вихідні Кості випадали на суботу або неділю.
До втоми згодом додалися причіпки моєї мами, ми жили разом на момент тих подій. Зараз вона перебралася до бабусі, Златки прабабусі, а Костя переїхав до своєї матері.
І за все це спасибі мамі і її переконанням, що хороша дружина обов’язково повинна годувати чоловіка сніданками о третій годині ночі. Навіть здивувало, що не з ложечки.
Все почалося з прокидання о пів на третю.
– Іди і зроби чоловікові сніданок! – вимагала мама. – Проведеш, і далі лягай!
А я так не вмію. Прокинулася – і все, більше не засну. І сам Костя – не ляля маленька, а батько сімейства, руки-ноги в наявності, як і мікрохвильовка. Але вона мене не слухала.
– Не будеш годувати ти – він почне перетравлювати сніданок іншої! Я тобі допомогти хочу!
Хоч і було б цікаво подивитися на ту, іншу. На мадам, яка із задоволенням вставала в таку рань, але я попросила маму не лізти. Хотіла б допомогти – допомагала б зі Златкою.
Але ні: мама вважає, що хто на світ привів, тому і розсьорбувати. За всі шість років, бабуся з нею провела всього пару вечорів. І це живучи в одній квартирі! Зате будити мене посеред ночі і вимагати йти і підігрівати Кості їжу – це допомога.
Зрозумівши, що зі мною це не пройде, матінка взялася за Костю. І знаєте, він побачив в її словах істину: він же працює! Раніше отримував сніданки. І, за його словами, нічого не змінилося: так, час підйому змінився, але дружина ж колишньою залишилася.
Вмовляння не допомогли. Я йому розжувала і розклала по поличках всі свої доводи, але чоловік уперся. А що не впертися, якщо за спиною така потужна група підтримки?
Вони почали нападати на мене удвох. Я терпіла. Сперечалася, відбивалася, сподівалася, що вони вгамуються. Даремно. Вони розгубили залишки совісті і підключили Златку:
– Мам, а чому ти тата не любиш? – запитала у мене дочка по дорозі додому.
Хто сказав? Бабуся. Чому? Мама тата не любить, тому не годує. І бідний голодний тато змушений працювати з животиком що бурчить і головою, що крутиться. Ось так. І якби ж то просто бабуся сказала, так тато ще й підтвердив. І коли встигли?
Дитину їм я не пробачила.
Зараз я віддаю собі звіт в тому, що втома зіграла величезну роль: Костю я не бачила цілодобово, постійно з роботи додому, вечорами однією рукою грала в ляльки, іншою – варила їжу. Ніякої допомоги. А ще макети треба вдома доробляти. А тут ці суперечки через сніданки о третій годині ночі.
Я розлютилася. Капітально. Мама була відправлена до своєї мами. А Кості я запропонувала, щоб про нього його мама дбала і гріла їжу в той час, як всі нормальні люди, які працюють сплять. Ця пропозиція надійшла після його слів:
– Навіть твоя мама хотіла, щоб ти про мене дбала! Але ти її вигнала!
Ми зі Златкою живемо вдвох в моїй трикімнатній квартирі, яка залишилася мені в спадок від тата (вони з мамою були в розлученні, квартира належала тільки татові, він її теж успадкував), вже тридцять днів.
І нам добре: вечорами не треба ходити навшпиньки; під вухом не бурчить вічно незадоволена бабуся; приходячи додому з роботи я не розгрібаю завали на кухні і не збираю брудні шкарпетки.
Мама виє: бабуся у мене ще та. Сувора пані, спуску нікому не дає. Дзвонить тепер, проситься назад. Обіцяє, що більше ніколи не буде лізти до нас з Костею. Вона навіть про допомогу зі Златкою заїкнулася. Але мене її слова не вразили, я відмовила.
Костя прийшов один раз. Сказав, що поміняв роботу. Хоче повернутися в сім’ю. Вибачився. Я попросила час подумати.
А я перегоріла. І фізично, і морально. Мої близькі люди сколотили на порожньому місці коаліцію і дружили проти мене. Мордували, маніпулювали дитиною. Я не можу більше довіряти ні мамі, ні чоловікові. Планую подати на розлучення, але рука не піднімається: Златка дуже сумує за татом, постійно запитує про нього.
Пробачити? І жити втрьох, без мами. Або як буде правильно? Чи зможу я?
Що скажете?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
