Мені подобається бути вільною жінкою, яка живе за своїми правилами. Доля випробовувала мене багато разів, я витримала і успішно склала її іспити, і тепер маю право жити так, як подобається мені.

Колись у мене була звичайна родина, а я була молодою, наївною і шалено закоханою у свого чоловіка. Але він цього не оцінив і пішов від мене до іншої, залишивши мен саму з дворічним синочком Ромчиком, коли мені виповнилося всього 25 років.

Років зо три я не могла прийняти ситуацію, пробачити чоловіка, знову повірити в себе. Хоча мені і допомагали батьки, я повернулася з дитиною у батьківську хату в селі, та все одно було дуже важко.

Подарував мені нову мене, як то кажуть, один хлопець. Я працювала тоді офіціанткою в одному кафе, Ромчик ходив у дитсадок. Влад почав до мене залицятися, чекати, поки закінчиться мій робочий день, проводжав додому, радував дрібними сюрпризами, квітами, подаруночками.

Мені він подобався, але покохати я його не змогла, не відчувала душею, що це моя людина.

Втім, саме Влад нагадав мені, що я молода й гарна, що подобаюся чоловікам, маю над ними своєрідну владу. Згодом я пояснила Владиславу, що не можу бути з ним, і він зрозумів і відступив. Ми досі з ним іноді спілкуємося, хоч минуло багато років. У Влада щаслива родина й діти, але він і зараз з посмішкою натякає: “Як би ж ти тільки погодилася!”

Життя моє швидко закрутилося. Я вирішила здійснити свою мрію, на заваді якій стало раннє заміжжя: вступила заочно на юридичний факультет до вишу в обласному центрі. Пізніше знайшла там кращу роботу, орендувала квартиру і перебралася з сином з райцентру до великого міста.

Йшли роки. Я вивчилася, почала практикувати. Спочатку – помічницею нотаріуса, а з часом відкрила свій власний приватний кабінет.

Коли ми з сестрою були маленькими, ми з татом садили багато дерев у нашому садку. Зараз вони вже великі яблуні й груші, вишні і абрикоси.

А коли мені виповнилося 36, один з чоловіків, з яким я зустрічалася на той момент (він був розлученим і хотів бути зі мною), допоміг придбати землю у передмісті. Через 12 років, нарешті, я живу в побудованому на цій землі будиночку.

Мій рай-дім не великий, але все тут зроблено на мій смак, міста вистачає і мені, і гостям, і батькам, що відвідують мене іноді, і коли Роман з молодою дружиною приїжджають погостювати навіть на місяць – нам зовсім не тісно.

Є у мене садок і навіть басейн. Маю машину і велосипед. Дві чудові собаки. Є можливість якісногодогляду за собою. Що ще треба жінці за сорок для комфорту і гармонії?

Так, чоловіки. І вони у мене є.

Я вже точно визначилася, що вдруге під вінець не прагну. А чоловіки – так вони в мене завжди були і є. Різні. Одружені й ні, як виходить. З кимось стосунки тривають довше, з кимось закінчуються швидко, а іноді існують і кілька паралельно. Можу собі дозволити.

Можете мене осудити, але ж пам’ятаєте, за якої умови самі не судимі будете?

Це, врешті, мій вибір: дорослої, самодостатньої жінки.

Я давно переконана, що чоловіки «стрибають у гречку» не тому, що винна інша красива жінка. Вони ж не телятка. Причина завжди всередині родини, в двох людях – чоловікові й дружині. У всіх причини різні, але точно справа не в суперниці. Чоловік не подивиться в бік, якщо йому зі своєю жінкою добре. Значить, це вони там між собою не можуть вибудувати здоровий конструктивний діалог, зрозуміти і почути одне одного, вирішити турбуючі питання.

Мій теж колись пішов, тому що йому стало не комфортно і не цікаво з зачуханою після народження малюка дружиною, яка так і не привела себе у форму, а до того ж, всю увагу перенесла на дитину, забувши про нього.

Але то було давно. А сьогодні мені подобається бути просто вродливою незалежною жінкою, не обтяжувати себе зобов’язаннями, не бути комусь щось повинною. Подобається гарно проводити з людиною час, відпочивати з нею, якщо вона мені приємна. Або легко відпускати чоловіка, якщо взаємини почали обтяжувати.

Протягом двох останніх років маю гарного мужчину за кордоном, раз на три-чотири місяці ми обов’язково зустрічаємося, їздимо разом кудись відпочити.

А кілька місяців тому познайомилася з чоловіко на 11 років за мене молодшим. Але ж яким! Я не встояла. Так, знала, що одружений. Але про своє ставлення до цього я написала вище. Зустрічалися переважно в мене. Не часто, десь раз-два на тиждень. Микита – тренер фітнес-клубу, який я відвідую.

І от кілька днів тому – дзвінок у ворота.

Я увімкнула камеру зовнішнього спостераження: біля воріт – молода жінка, дуже добре при надії. Ну що ж, буде розмова. Микита – мій інструктор з фітнесу і коханий чоловік, а це дівча – його дружина. Я накинула шубку за 150 тисяч гривень і пішла зустрічати гостю. Помітила, що вона ще молодша за нього, років 25 на вигляд.

– Мені поговорити з вами треба, – заявила зухвало після привітання. Мені стало цікаво, запросила зайти.

– Я – дружина Микити, – представилася дівчина.

Я спокійно подивилася на неї, але вже уважніше.

– Я вас вислідкувала, проїхала непомітно за Микитою кілька днів тому. Я розумію, що ви доросла, досвідчена і гарна жінка. Йому такі подобаються, він і до мене зустрічався зі старшою жінкою, але його вибір не схвалили батьки. Я не збираюся з вами конфліктувати. Я навіть не знаю, чи зможу Микиту до кінця простити і, можливо, колись у майбутньому піду від нього. Але зараз я чекаю дитину, якій потрібен тато. Дайте нам шанс!

Ця дівчинка не розуміє ще, що вчинивши так одного разу, він зробить це і вдруге, і втретє. Не зі мною, так з іншими. Бо чогось йому в їх парі бракує для щастя.

Але я пообіцяла їй, що облишу його і обіцянку виконала. Нащо мені сльози цієї дівчини в карму? Нехай розбираються самі.

Я й щоб скучати за Микитою – то не дуже й тужила. І не довго. Тим паче, що ми з Марселем, який приїде вже післязавтра, летимо наступного тижня до моря – життя повинне сповнюватися позитивними моментами. Їх треба цінувати і насолоджуватися ними.

Автор – Олена М.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.