В моєму житті стільки всього було, що інколи судячи за пережитим, мені наче сто років, та насправді мені лише 53 роки.
Нас з братом мама виховувала сама, адже наш тато рано відійшов у інший світ, але жалітись не буду, бо жили ми непогано. Мама допомогла нам з братом здобути освіту. Мій брат вивчився і працював сантехніком, а я швея за спеціальністю.
Брат мій так і не одружився до сьогодні, а я створювала свою сім’ю двічі, і в мене двійко дітей від різних чоловіків. Старша дочка Діана від перших моїх відносин, а менший Максим вже від другого чоловіка.
Щось з чоловіками мені геть не везло. Перший мене “обчикрижив” і втік в невідомому напрямку, а з другим ми не змогли збудувати сім’ю, адже він часто заглядав до чарочки.
Більше я не хочу ніяких відносин з чоловіками, не хочу, щоб мої діти переживали від цього, та й сама я собі добре даю раду.
Син мій ще школяр, а от дочка рік, як вийшла заміж. Пішла у невістки, попала до заможної сім’ї, мій зять одинак у батьків, тому все для них найкраще.
Цього року я стала бабцею, моя дочка подарувала мені внучку. Але то вже в нас зі сватами радості. Свати задаровують внучку дорогими подарунками, і я, звісно, завжди стараюсь щось гарненьке прикупити, та почуваюсь якось пригнічено, адже мої подарунки мізерні перед подарунками сватів.
Тай й сама дочка недавно звернула мені увагу, що цей “чоловічок”, який я прикупила нашій Міланці, так звати мою внучечку, занадто вже простий і іграшки з неякісної пластмаси.
Я, звісно, змовчала, але так образливо стало, хто як не вона, має знати мою ситуацію. Та й на мої запрошення приїхати до нас у гості, завжди чую відмовки.
Як ви думаєте, чи варто мені звернути увагу дочці, що вона не гарно себе поводить по відношенню до нас, чи можливо з часом вона сама все зрозуміє і зміниться?
В мене вже закрадається думка, що Діана соромиться своєї сім’ї, адже похвалитись нема чим. Порадьте, як мені бути в цій ситуації?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua