Я в той час була у Львові у відрядженні. Свою роботу люблю, але саме того дня так набігалась, що ніг від втоми не відчувала. Переглянувши в інтернеті найближчі заклади, де можна попити кави і насолодитись ароматним сирником, я вибрала, на мою думку, найзатишніше. І тільки сіла за столик, як зрозуміла, що краще я перейдусь ще трохи, але виберу інше. В ту ж мить до мене підбігла офіціантка.
Іноді читаю історії про “матусь” і дивуюся – я дуже рідко зустрічала жінок з дітьми, які вимагали чогось, ігноруючи інтереси інших людей.
Найчастіше вони просто поводяться нетактовно. Як, наприклад, відвідувачка однієї Львівської кав’ярні, куди мене якось раз занесло – ось вже її (жінку, а не кав’ярню) я точно не забуду.
Приїхала я до Львова по роботі, з восьмої ранку і до шостої вечора то бігала, то займалася іншими справами.
Дуже втомилася і вирішила душевно відпочити з кавою і шоколадним сирником. У додатку знайшла адреси закладів в радіусі кілометра і вибрала одне з них в надії трохи посидіти в тиші, благо район був спальний, натовпів відвідувачів не очікувалося.
Зайшовши в середину і вибравши столик, я вже було потяглася до меню. Але тут почула гучний дитячий сміх – виявилося, поруч перебувала дитяча ігрова зона.
Мабуть, це було сімейне кафе, так як на невеликому килимку в оточенні іграшок сиділо п’ять чи шість дівчаток і хлопчиків.
Мені не хотілося чути дитячий гомін, ось чесно. Не сварячись собі під ніс і взагалі ніяк не висловлюючи свого невдоволення, я просто встала, взяла рюкзак в руки і поспішила евакуюватися, але натрапила на поспішаючу до мене офіціантку.
– Доброго дня, а чому ви йдете?
– Вибачте, дівчино, я, напевно, посиджу в іншому кафе. Дякую за увагу.
– Скажіть, вам не сподобалося меню? Ми можемо запропонувати вам що-небудь з авторської кухні!
– Дякую, ні, я просто хочу тиші, а тут у вас дитяча зона.
– Ну так, вона у нас завжди була. Вам не хочеться з діточками сидіти?
– Звідки ж мені знати, що вона завжди була? Так, не хочеться, тому я піду.
Виявилося, нашу розмову чула повненька брюнетка років 35 за найближчим до входу столиком. Щоб звернути на себе мою увагу і присоромити, вона раптом голосно заговорила зі своїм супутником, судячи з усього, чоловіком:
– Яких лише жінок не розвелося, діти вже їм заважають! Йшла би тоді звідси.
– Так я і йду, – повідомила я незнайомці. Та не очікувала, що я наважуся на неї відреагувати.
– Ось і йдіть! Вам що, не хочеться сидіти з моєю дитиною? Слів немає, вам дай волю, ви б матерів з дітьми на вулиці не пускали!
Слів не залишилося вже у мене.
– А при чому тут вулиці? Я йду з кафе з дитячою зоною тому, що мені не хочеться сидіти саме в такому кафе!
– Ви така нахаба! Навіщо ти взагалі сюди прийшла! – так, вона почала на “ви”, а закінчувала вже на “ти”. Ось це я називаю швидко зблизилися!
– Давайте без образ, жіночко.
– Та ти! – розійшлася вона на не жарт. – У вас у вашому інтернеті мода что що така, на матерів бруд лити?! Ніколи раніше такого не було, а тут свої підколи і жарти з усіх щілин Ллються! Так як можна взагалі від дітей відвертатися! Дівки пішли нерозумні, вони ж навіть одну дитину виховати нормально не зможуть, а у мене вже двоє!
Щоб мої вуха не згорнулися в трубочку остаточно, я просто вийшла на вулицю. Намагалася зрозуміти, що це взагалі було, але так і не змогла. Так і з’ясувалося, що накликати на себе гнів якої-небудь матері можна, навіть намагаючись всіма силами цього уникнути.
А ви коли небудь зустрічали таких “мамочок”?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
