Я не люблю той час, коли син з невісткою приїжджають до мене в село зі своєю дворічною дочкою. Ну не можу я дивитися на те, як вони виховують Юстинку.
Це не нормально, і як би я не пояснювала, що дитина так не має поводитись, вони відповідають, що я нічого не розумію, і не маю права їх вчити, як виховувати своє чадо.
Ми з чоловіком живемо в селі. Тримаємо невеличке господарство, бо на пенсію сильно не проживеш.
Виховали ми двох діточок. Оленка в нас старша, вже вийшла заміж. До вторгнення жила недалеко від нас, будувалася, а чоловік на деякий час поїхав на заробітки до Німеччини, бо хата вимагає великих грошей.
В березні 22 року Оленка забрала двох дітей і поїхала до чоловіка. На даний час вони вже не планують повертатися, а там, хто його знає, як доля поверне.
А ось син одружився і живе з дружиною в області. Максим працює на будові прорабом, невістка моя вчителька початкових класів, але на даний час в декретній відпустці по догляду за дитиною.
Відразу ж після 24 лютого вони на два місяці приїхали і жили в селі, бо в нас безпечніше. Згодом, коли все менш- більш внормувалася, вони повернулися, бо Максиму потрібно гроші заробляти, а невістка без нього в селі бути не хотіла.
Останнім часом вони часто до нас навідуються, але для мене ці дні, як випробування на міцність.
Я вже мовчу про те, що в свої два з хвостиком рочки, Юстинка ще ходить в підгузку.
– Лесю, зараз літо! Ну коли, як не тепер, від підгузка Юстинку відівчити можна. Та нехай бігає собі по подвір’ї в шортиках чи спідничці. Як підмочить, я сама переполочу, ну скільки там тої роботи. Жарко ж дитині!
Та де там! Ніхто не слухає. Кажуть, що я нічого не розумію, і на даний час це норма.
– Дитина сама має зрозуміти коли їй ці справи на горщик робити! Ніхто заставляти не буде, а ви, тим більше.
Чоловік мій щоб цього не бачити, бере вудочку і біжить рибу ловити, а я то втекти не можу, бо треба їсти “челяді” наготувати. Сама ж Леся тільки для дочки готує, бо я таке не вмію, а ось їм двом і чоловіку треба ж щось наготувати.
Але не підгузком єдиним все закінчується…
Юстина де ходить, там їсть. Понакришує, поналиває. Я не встигаю за нею прибирати. Коли роблю зауваження, щоб акуратніше все робила, то отримую від дітей, бо зауваження не можна робити.
То вона взута на моє ліжко вилізе, то порозсипає палички кукурудзяні, і нема права щось сказати, бо всі мудрі дуже.
А недавно в мене квочка висиділа вісім курчаток. Я така щаслива біля них бігала, бо щось цього року не дуже з тим ділом. А тут якраз в п’ятницю діти з Юстинкою приїхали.
Дідо ж відразу сказав, що в нас “сюрприз”, повів внучку дивитися на курчатка. Та аж затрусилася від щастя.
Я в той час посуду мила, чую, щось притихла моя Юстинка. Я ніби щось відчувала, вилетіла з хати, а вона з тої радості в коробку до курчат залізла і так одне “залюбила”, що воно аж голову похило – на завжди.
Ясна річ, що я не стрималася і вигукнула до онучки, відібравши те курча, бо думала, що встигну врятувати. Та не вийшло…
Я ж засмучена йду, веду Юстинку за руку і пояснюю, що вона вчинила не добре. Та, від незвички, що її повчають, почала плакати. На це все син з невісткою прибігли, і стали говорити, що в мене совісті немає, бо якесь курча для мене важливіше за дитину.
Я в тих нервах і сказала, щоб забиралися мені з хати.
Ну де таке видано, щоб дитина так поводилась в два роки. Ну добре, не хочете, щоб я вчила, так самі вчіть, що можна, а що ні.
Але ж ні, і самі вихованням не займаються, і мені не дають.
Скажіть мені, люди добрі, хто в цій ситуації правий?
Вже два тижні минуло, а діти ще не приїжджали, і навіть не дзвонили. Я з одного боку і рада, але з іншого, хіба я в чомусь винна?
Автор – Наталя У.
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!