Дочка помнялася, а а потім сказала, що у них живе сестра чоловіка-студентка. У сина – троє дітей у маленькій двокімнатній квартирі. Я в готелі, а гроші передумала їм на машини давати

Я львів’янка. У мене доля звичайної українки-заробітчанки. Народилася і виросла в небагатій родині, нас в родині троє дітей – я і два брати. Батьки вже полинули на небеса. З братами я спілкуюся, але один з них закордоном, а інший в Києві живе з родиною.

Вийшла я заміж за Олексія у 23 роки. Вищої освіти я не маю, закінчила технікум і на той час вже працювала на швейній фабриці, сама себе забезпечувала.

Олексій на три роки за мене старший, він вчитель і грошей великих ніколи не заробляв і не вмів. Ми жили на орендованій квартирі, але з коли нашим дітям було 6 і 7 років, я вперше поїхала на заробітки в Італію на 5 років і заробила нам на нормальну трикімнатну квартиру. З дітками тоді дуже допомогли батьки з обох сторін.

Я повернулася, і задавалося, що краще й бути не може: купили квартиру велику, зробили косметичний ремонт, бо вона в хорошому стані була, меблі нові повністю купили, у діток по кімнаті і у нас окрема. Живи та радій!

Але поступово ми з Олексієм почали відчувати, що нема вже між нами колишнього тепла і почуттів, що ми стаємо все чужіші одне одному. Гірко було це усвідомлювати, але нічого ми вдіяти з тим не могли. Олексій вже викладав в університеті, і я помітила, що він ніколи не поспішає додому, все вигадує якісь приводи затриматися на роботі.

Привід був одни і доволі банальний – колега-викладачка, розлучена, з двома дітьми. До неї він і пішов, досі щасливо живуть, на скільки мені відомо. наші син і дочка на той момент вже були досить дорослими, навчалися у вишах.

Ми розійшлися мирно, розміняли спільну квартиру, розділили гроші. Мені колишній чоловік чесно віддав більшу частину – адже я і купила її практично. Я собі на ті гроші придбала однокімнатну студію, в якій і жила кілька років.

Але через два роки такого вільного життя в Україні я вирішила знову податися в Італію. Я полюбила цю країну, у мене були там друзі, до того ж керівництво мережі готелів, в якій я працювала, знову покликало мене на роботу.

Цього разу я поїхала надовго. Я вдома не була 11 років, зате обом дітям квартири купила, правда, не великі, весілля оплатила. В свою однушку, яку я купила після розлучення і розміну нашої з чоловіком трикімнатної квартири, я родичів-переселенців впустила вже після повномасштабного, моя дочка по моєму проханню впустила їх в квартирку.

І ось я приїхала. Побачити дітей, онуків. Онуків у мене вже аж пятеро! Владнати деякі паперові моменти по батьківській спадщині, яка дісталася моїм братам, бо я свого часу відмовилася.

Привезла гроші – хотіла дати дітям на машини. Але виявилося, що зупинитися мені ніде.

Моя однушка людьми зайнята, які свою оселю втратили. Дочка помнялася, а а потім сказала, що у них живе сестра чоловіка-студентка. У сина – вже троє дітей у маленькій двокімнатній квартирі.

Тому я зараз в готелі, онукам всім подарунки купила й вручила, а от сину й дочці передумала гроші на автівки давати. Лишу собі, пригодяться. І поїду в Італію. В мене вже майже вистачає на маленьку квартирку в старому італійському будиночку, з якого видно море.

автор – Олена К.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.