Син чи дочка. Вибір без вибору. Кожен через це проходить.
— Я востаннє тебе питаю, чи будеш мені квартиру залишати? — майже з криком промовив в обличчя матері чоловік.
— Подумай гарненько, якщо перепишеш її на Людку, не дзвони мені більше.
— Ти ж знаєш, що це її квартира, вона просто тоді залишила її і папери на власність не підписала.
— Мамо, мені жити нема де! Ми вчотирьох тулимося на 43 метрах, а у Діани діти, які далеко не діти. Невже ти хочеш зруйнувати мою родину?
– Ти сам усе зруйнував. Іди, я все сказала! — присівши на крісло, прошепотіла жінка.
Артем накинув куртку і вийшов із квартири, не прощаючись. Жінка сиділа в кріслі, заплющивши очі і хитаючи головою.
Ірині Олегівні 72 роки, добродушна та проста пенсіонерка, яка дуже любить своїх дітей та онуків. Доля подарувала їй двох діток Артема та Людмилу. Все життя вони з чоловіком поклали на те, щоб їхні діти мали гідне існування.
Дали дітям освіту, допомогли здобути житло. Поки був живий чоловік, вони відкладали, накопичували та допомагали фінансово дітям. Але на жаль, жінка овдовіла чотири роки тому і допомога вже потрібна була їй.
Із чоловіком Ірина Олегівна прожила в коханні та розумінні все життя, всяке бувало, але вони змогли зберегти свій союз. Жінка розривалася між дітьми. З одного боку їй було шкода сина, з іншого так обділити дочку.
Артему і так завжди більше діставалося, то готівкою, то меблі йому купити потрібно, то оновити машину. Адже Люда не винна, що він родину розвалив, у неї їх геть скільки.
Артему вже 53 роки, він не те, що дорослий, він сам уже дід. З дружиною розлучився багато років тому, через ревнощі. Дружина ревнувала його до роботи, чоловік працює вчителем, отже у жіночому колективі.
Артем вчинив по-чоловічому, залишивши квартиру дружині та дочці, яку до речі купила Ірина Олегівна із чоловіком. Продавши колись свою троячку в центрі міста, вони змогли купити дві хороші однокімнатні квартири дітям.
Самі хотіли переїхати жити на дачу, щоби не заважати дітям. Після розлучення Артем одружився з колегою (бачити не дарма ревнувала), яка жила в невеликій квартирі з двома дітьми.
Людмила не погано влаштувалася, вивчилася на лікаря, вийшла заміж та переїхала до чоловіка. Батькам вона заборонила жити на дачі, мовляв, далеко все і не зручно, а раз вона живе у чоловіка, то й батьки нехай у цій квартирі живуть.
Один за одним з’явилися діти, троє синів погодки, як називає їх Люда «три богатирі». Нині їй 46, перші онуки теж на підході. Все було б добре, але здоров’я почало підводити, багато працювати не може.
Ірину Олегівну вже далеко не вперше «обробляє» Артем. Чоловік просить матір переписати квартиру на нього. Аргументом служить те, що жити йому нема де. Ніщо про сестру він і чути не хоче, його навіть не бентежить той факт, що йому дала дачу в таємниці від дочки, яку він продав.
Останнім часом він почав кричати, сваритися та вимагати. Ірина Олегівна боїться говорити дочці, знає, що не можна, у неї тиск піднімається і вперше була рада, що діти між собою не спілкуються взагалі.
Після останнього візиту сина, Ірина Олегівна звернулася до нотаріуса з бажанням оформити дарчу, Людмилі сказала, що на майбутнє, у разі чого у них все готове буде, все ж таки вік вже пристойний.
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.