fbpx
життєві історії
Я все розумію, родичі, вечірні посиденьки, шашличок, але цей будиночок ми придбали з Ігорем для себе, і руйнувати затишок та спокій заради щасливих родичів я не збираюсь. Найгірше те, що недавно правда вилізла на поверхню. Тітка ображена не лише на мене, а й на всю мою сім’ю. Ну скажіть, хіба можна було вчинити по-іншому?

Я все розумію, родичі, вечірні посиденьки, шашличок, але цей будиночок ми придбали з Ігорем для себе, і руйнувати затишок та спокій заради щасливих родичів я не збираюсь. Найгірше те, що недавно правда вилізла на поверхню. Тітка ображена не лише на мене, а й на всю мою сім’ю. Ну скажіть, хіба можна було вчинити по-іншому?

Як тільки я вийшла заміж, почала просити Ігоря, щоб ми прикупили собі дачу, ну люблю я на вихідних, чи літом, посидіти в затишній і тихій місцині.

Незважаючи на те, що город вимагає багато сил і терпіння, перебуваючи в межах міста, я морально відпочиваю, забуваючи про насущні проблеми і турботи. Не так давно в гості до моїх батьків приїхали родичі, яких ми давно не бачили, і ми вирішили всім натовпом відправитися на нашу дачу – шашлички посмажити, та повітрям свіжим подихати.

Зустріч пройшла просто чудово – родичі залишилися дуже задоволені. Загалом, цей день залишився в нашій пам’яті яскравим спогадом. Коли ми почали готуватися до повернення в місто, родичка обмовилася, що не проти сама придбати таке місце відпочинку, бо в нас на дачі вона ніби почала дихати по-іншому.

Я, без будь-яких задніх думок, відразу ж згадала про те, що по сусідству якраз продається дачний будиночок, і тут же поділилася телефоном власника. Загалом, потім я дуже пошкодувала, що так вчинила – родичка почала мені постійно надзвонювати і розповідати, як буде чудово, що наші дачі будуть поруч. Їздити будемо разом (звичайно на нашій автівці, так як у них свого транспорту не було), урожаєм ділитися, один до одного в гості кожен день приходити.

Найголовніше, вона запропонувала в суміжному паркані зробити хвіртку, щоб можна було, не виходячи зі свого двору, пройти до нас. Ви уявляєте?! Ці її мрії мене сильно налякали – скажіть, ну з якого дива я маю постійно їх возити, та ще й робити хвіртку в паркані? Адже це єдине місце, де я можу усамітнитися і побути, так би мовити, на своїй “хвилі”?!

В кінці кінців я просто сказала, що сусід дачу продавати передумав. Згодом її, звичайно ж, купили – новими власниками стали сімейна пара середніх років, з якими ми відразу знайшли спільну мову. На жаль, мій невеличкий обман потім-таки розкрився – тепер родичі корчать з себе сильно скривджених. Я ж вважаю, що моєї провини тут немає – спілкуватися з родичами можна і в місті, а ось на дачу я приїжджаю, щоб від цього самого спілкування відпочити, тому цей свій затишний куточок ні на що не проміняю!

Вже декілька місяців тьотя Оля ображається на мене, навіть з мамою моєю спілкуватися перестала, але що я зробила не правильно?

Щоб ви вчинили на моєму місці?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook