fbpx

– Я втомився, – сказав Михайло, коли Устимчику не виповнилося й семи місяців, – Краще поїдь до батьків, вони тобі допоможуть з малюком. Може порадять кудись сходити, а то чого він весь час плаче? У власному домі не можу спокійно в танчики пограти. Що це за життя! – Іванка так і зробила. Дома її зустріли рідні люди, а одразу ж після обіду тато покликав дочку на серйозну розмову. – Такого в нашій родині ще не було

– Я втомився, – сказав Михайло, коли Устимчику не виповнилося й семи місяців, – Краще поїдь до батьків, вони тобі допоможуть з малюком. Може порадять кудись сходити, а то чого він весь час плаче? У власному домі не можу спокійно в танчики пограти. Що це за життя! – Іванка так і зробила. Дома її зустріли рідні люди, а одразу ж після обіду тато покликав дочку на серйозну розмову. – Такого в нашій родині ще не було.

***

-Дочка в гості приїхала, – зупинила знайома Софію Федорівну, – правильно, і їй відпочинок, і батькам радість: з онуком повозитися, Скільки йому у вас? 8 місяців? Великий вже. Софія Федорівна відповідає на традиційні “Бабусині” питання: як спить, скільки зубів, повзає чи… і намагається бесіду згорнути і швидше розпрощатися з цікавою приятелькою.

Тому що її дочка Іванка приїхала не зовсім в гості. Іванка вийшла заміж в інше місто. Від батьків десь аж двісті кілометрів. Вона там в інституті вчилася, потім на роботу влаштувалася, житло орендувала. Потім познайомилася з Михайлом.

-Хороший хлопець, – хвалилася тоді Софія Федорівна, – працює, квартира у нього своя, чи то від бабусі, чи то від тітки залишилася. Машина є. Загалом, вважаю, що у дочки все добре складається.

Складалося все дійсно добре. Через півтора року молоді обрадували батьків звісткою про швидке поповнення. Батьки з обох сторін брали участь в радісних клопотах: збирали придане для дитини, цікавилися здоров’ям майбутньої мами, все ж – перший онук.

Народився хлопчик, назвали Устимом. Малюк був неспокійним, спав більше 20 хвилин поспіль і вдень, і вночі. Особливих причин для плачу лікарі не знаходили. – Іванка ходить вже сама не своя, – скаржилася Софія Федорівна – не спить толком. Та й допомогти їй там нікому.

– Ну як нікому? – дивувалися знайомі, – Сваха твоя через вулицю живе, на пенсії, ти ж сама розповідала. Та й чоловік.

– Сваха, – сказала Софія Федорівна, – вся в своїй дачі, літо ж, у неї сезон. Вона сказала, що своїх дітей вона вже виростила.

А чоловік… Працює багато. Про роботу чоловіка була правдою лише частково. Михайло приходив ввечері, вечеряв і сідав до комп’ютера або до телевізора. На прохання дружини про допомогу чоловік відповідав: -Я втомився, я маю право прийти з роботи і відпочити. Це тобі дано декретну відпустку, щоб ти займалася малюком і будинком.

Або бувало більш різко: – Чому він знову волає, заспокой дитину, ти ж мати. Софія Федорівна якийсь період часу не знала про такий стан речей. Та й чим би вона допомогла дочці? У неї робота, до пенсії було далеко, дочка в іншому місті, дзвонила, по скайпу спілкувалися. Під час одного такого спілкування Іванка і розплакалася: від втоми, образи і відчаю.

– Таке відчуття, – сказала вона мамі, – що Михайло просто втратив інтерес до сім’ї, до батьківства. Устимчик його дратує, моя невиспана фізіономія його дратує, якщо по дому щось зробити не встигла – дратує. Уваги йому мало приділяю – нервується. Ні, він допомагає. Сміття виносить перед роботою.

А ще через три місяці, Іванка приїхала додому на таксі. Разом з сином, якому було 7 місяців.

– Я втомився від тебе, від вічно плачущої дитини, – сказав дружині Михайло, – нам треба пожити окремо. Я відпочину, та й ти. Їдь до матері, вона і з Устимом допоможе, таксі я оплачу.

– І не думай повертатися, – вислухавши дочку сказав Іванці батько, – втомився? Нехай відпочиває. На аліменти подати треба. На тебе і на малюка. Іванка на аліменти подавати соромилася, та й Михайло на картку дружини гроші переводить щотижня в достатній кількості. Він дзвонить, цікавиться сином, тим, як справи у його дружини. Пару днів тому заявив Іванці, що, як йому здається, він відпочив, скучив і непогано б було дружині і синові повернутися до чоловіка і батька.

-Не думай, – попереджає Іванку батько, – що це за родина? Захотів – виставив, захотів – покликав. Іванка плаче, чоловіка вона любить, на щастя з ним ще сподівається, та й маленького Устимчика шкода залишати бездоглядністю. А Софія Федорівна не знає, кого підтримати? Дочку відпустити до чоловіка, або встати на сторону свого чоловіка. Адже негарна історія, втомився зять. А якщо втомиться знову?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page