Я виховала Влада без батька, вивчила, влаштувала на хорошу роботу. Єдине, чим не забезпечила, це квартирою, але в майбутньому, коли мене не стане, моя нерухомість перейде до Влада, як єдиного спадкоємця. Два роки тому син одружився. Живуть вони на орендованій, є онук Данилко. Я в їх сім’ю не влізаю. Та все рівно “погана” для невістки, а тепер вже й для рідного сина. Вже тиждень як самі не дзвонять, і від мене слухавки не підіймають.
Я не посоромлюся і скажу прямо, що я все своє життя присвятила синові своєму. З батьком Влада було ох, як не просто. Багато років я терпіла всі його витівки, зради, гуляння. Ну а коли Владу було дев’ять років, я подала на розлучення. Якою б терплячою я не була, я просто втомилася. Мені просто хотілося пожити нарешті спокійно, не думаючи про те, в чиєму ліжку він лежить цієї ночі.
Розлучилася і стала повністю займатися роботою і сином. Мені моя робота коштувала багатьох зусиль і років, щоб стати начальницею, але все ж я нею стала. Та й синові уваги багато приділяла. Захотів Влад вчитися в престижному університеті – відучила. Єдине, не змогла я йому купити житло. Проте, коли мене не стане, моя квартира все-одно буде його.
Виріс мій Влад, вивчився в університеті. Я навіть не влаштовувала особисте життя, щоб не розбурхувати сина, не робити йому стрес. Зустрів син дівчину, одружився. Ніколи я не влізала в їхнє життя, орендували вони квартиру. Зробила їм шикарне весілля за свій рахунок, адже нареченої батьки бідні. Гаразд, все ж для улюбленого сина.
Жили ми мирно. Потім Анна народила онука і ось почалося. Що не день, дзвінки, щоб я посиділа з Данилком. Справа в тому, що я хоч і на пенсії, але ще працюю. Самі розумієте, що пенсії просто не вистачає. Кинути роботу не можу, адже ще і їм треба допомагати. Стала відмовляти я їм, тому що немає сил у мене бігати з одного кінця міста в інший. Тим більше, що теща живе ближче, але чомусь вона няньчитися з Данилком не хоче.
І що ви думаєте? Влад сказав мені, що раз я не хочу бачитися з онуком, то щоб взагалі не телефонувала і не писала їм. Але в чому моя вина? Так, я відмовилася кілька разів. Але ж через втому. Я працюю, щоб їм допомагати. Але цього не оцінили. Ось уже місяць мені не дзвонять, слухавку від мене не беруть. У чому ж моя вина, скажіть, люди добрі?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
