Я вийшла з квартири і вже прямувала до ліфту, як мені назустріч пройшлась парочка, з дитинкою років три-чотири. У мене з-під ніг пішла земля. Це ж він, той самий Максим, або “дитя”, як я любила про себе говорити, оскільки він був на багато молодшим за мене. І можливо все б у нас було добре, та втрутились батьки. – Вона в матері тобі годиться. Не гоже так, синок!
Так, не буду приховувати, молодість у мене була ще та… Довелось зробити багато помилок, про які тепер дуже жалію. Краще б стала тоді матір’ю. Нічого, якось би та й впоралася. Батьки були молоді, допомогли б…
Коли мені було 23, зустріла хорошого хлопця, полюбили один одного, відгуляли весілля. Олег дуже хотів дітей, та й я була не проти, та тільки нічого не виходило.
Після обстеження мені повідомили, що мамою я стати не зможу.
Думаєте, я сказала про це коханому? Ні, я боялася втратити Олега, тому й мовчала. Але як кажуть, шило з мішка завжди вилізе.
Одного дня Олег просто знайшов документи, в яких все доступно було розписано. У підсумку – ми розлучилися. Мені 28 років і я абсолютно одна, без можливості стати мамою. Гірко мені було багато років і я навіть не починала ні з ким більше зустрічатися. Думала, нікому я така потрібна не буду.
А потім коли мені було вже 32 я познайомилася з одним хлопцем. Як виявилося, йому 21. Але молодий чоловік був неймовірно розумний, проникливий, начитаний. Вирішили зустрітися. Коли я його побачила – просто справжня дитина.
Побачивши мене, він так засоромився, що й мені стало не по собі. Ми все ж мило посиділи в кафе, Максим мене провів додому і я для себе вирішила, що більше не буду з ним спілкуватися. Хоч яким би він не був начитаним, в душі він ще дитя.
Але це “дитя” не відступало. Що Максим тільки не робив, щоб я була його дівчиною і я здалася. Адже у мене так давно не було відносин. І мені було дуже добре з ним. Та тільки потім про наш роман дізналися батьки Максима і почали на нього тиснути. Адже це ні в які ворота не влазить. І ми розійшлися. Я ще й думала – навіщо я у все це вляпалася?
Потім у мене ще було кілька романів, та всі вони закінчувались не дуже добре. І так, мені сумно. Я ж теж людина і хочу бути щасливою
Минуло 11 років. Виходжу на сходову площадку, щоб піти до супермаркету. Дивлюся, у мене нові сусіди. Високий, худий хлопець, дівчина з ним і дівчинка років трьох. Хлопець цей повертається і в його обличчі я впізнаю того ж хлопчину, з яким ми крутили любов. У мене мало земля з-під ніг не пішла. Ну як так? І ось через стільки років він став моїм сусідом.
Тепер мені так соромно. А чи знає його дружина? Та й як нам взагалі жити по сусідству? Навіщо я тільки почала тоді все це? А що буде далі одному Богу відомо.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
