Ми з чоловіком живемо за пару кілометрів від обласного центру. В нас свій, красивий будинок. Діти вже не маленькі, тому стало легше. Та тільки я розправила крила, як до нас внадилася свекруха.
Одразу ж хочу наголосити на тому, що вона з чоловіком своїм була категорично проти того, щоб ми після весілля будувалися, ще й до того, так далеко від них.
Свекри живуть в селі. Там гарно, неподалік річка, але ми відразу з чоловіком вирішили, що хочемо жити ближче “цивілізації”, щоб дітей на різні гуртки возити. З села вибратись було в той час не так і легко.
Свекруха ж дуже хотіла, щоб я була в них в невістках. Та я добре знала, що це за життя, бо мама моя все життя так прожила. Нічого доброго в тому немає.
З будівництвом свекри нам майже нічим не допомагали. Пам’ятаю, як вже мали вигнати коробку, свекруха приїхала мені допомогти з “обідом” для хлопців. Я ще здивувалася, з якого це дива вона про нас згадала.
Свекор не їздив, бо з молодого віку мав проблеми зі спиною.
Грошима вони також не допомагали, бо самі в той час не мали. Але я нічого не кажу…
Коли на подвір’ї красувався будинок, а поруч насаджені клумби, квіти, Віра Гаврилівна завжди говорила про себе: і в доні моєї таке буде! Вона також заслуговує!
Оксана, сестра чоловіка, вивчилась на журналіста і переїхала жити і працювати до Києва.
Їй вже тридцятка минула, але поспішати з заміжжям вона не спішить. Час від часу вона приїжджає то сама, то з хлопцями, то з подругами.
І ось до чого власне я веду.
Свекра мого вже на цьому світі немає. Свекруха два місяці тому лежала на стаціонарі. Ми її відвідували, а коли лікар її виписав, то сказав, що їй потрібен догляд і спокій.
Ось Віра Гаврилівна і зробила собі висновок, що треба зупинитись у нас, бо все під рукою, як вона каже.
Я перші дні, догоджала. І їсти в ліжко носила, і спинку у ванні терла. Але через декілька тижнів мене це почало дратувати. Я не звикла з кимось жити.
Та свекруха і не думала їхати до себе.
Вже навіть мій чоловік почав мене питати, чи не збирається його мамонька додому.
Ну сіла свекруха вже нам на голову, ще й ноги звісила, що називається.
Я вже і натякала, що вона здоровіша за нас, але та вперто відмовлялася це чути.
А одного дня я випадково підслухала її розмову з дочкою. Виявляється, Оксана запланувала поїздку до мами на тиждень, але оскільки мама в нас живе, то та почала і дочку до нас запрошувати.
– Звичайно приїжджай! Тут будинок великий, всім місця вистачить. Анна так готує смачно. Нехай ресторани ховаються.
Я зрозуміла, що мене просто використовують, як безкоштовну прислугу.
Я сказала чоловіку ввечері, щоб взяв на роботі вихідний і завіз маму в село. Як виявилось, Оксана з Києва приїхала не сама, а з новим ухажором в якого ще й дочка від першого шлюбу є. Всі втрьох вони планували в нас зупинитися.
А в нас що, готель?
Свекруха коли їхала від нас, навіть мені дякую не сказала. Образилась вона, бо я погана невістка, прогнала її з хати в такому стані…
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
