Я визнаю, коли ми виховували Катерину, то щось упустили, тому вона й показує нам своє “фе”. З другою дитинкою буде все по-іншому. Ми добре стоїмо з чоловіком на ногах, тому будемо багато часу приділяти вихованню. Та моя мама проти. – Я б вам і кошеня не довірила! Віро, яка друга дитина у вашому віці? Ви краще Каті допоможіть, а то все пішло під укіс. Вирішуйте це питання, а не прикривайтесь новими “здобутками”.
Катерині, доньці Віри, нещодавно виповнилося п’ятнадцять. Дівчинка у буквальному значенні слова перетворилася на важкого підлітка. Всіх вона “на вуха” поставила. Катя не ходить на уроки, вчитися не хоче, огризається. Ніхто не може з нею впоратися.
– Як бути? Не знаю! – сумно зітхає Віра. – Перепробували абсолютно все. Ходили навіть до спеціалістів, намагалися впоратися самостійно, хвалили. Результату нуль. Ніколи я так не поводилася в дитинстві. Ніхто зі мною особливо не сюсюкав, усі працювали, а я одна була на господарстві, ключ від квартири на шиї висів. І нормальною виросла! Не розумію, чому дочка стала такою.
Віра не знає нічого про свою дочку: ні друзів, ні інтересів, ні думок. Вона залишила Катю з нянею, коли дитині виповнилося вісім місяців. Сама ж повернулася на роботу. Поки дівчинка ходила до дитячого садка, до школи, поряд були різні няньки. Все було гаразд приблизно до шостого класу. Батьки на роботі, дочка у школі.
Зараз Катя у дев’ятому класі та проблем стільки, що руки опускаються.
– У неї є батько? Ось хай і виховує.
Батько є, але що робити з дочкою-підлітком він теж не знає. Андрій за характером дуже спокійний, тихий і терплячий.
Розмовляли з нею. Просили… Вона не реагує. Толку немає.
– Доведеться нам змиритися! – Опускає руки Віра. – Хай буде як буде. Зрозуміє – чудово, а не захоче за розум взятися – її рішення. Скоро вісімнадцять. Нехай згодом живе, як сама вирішить. У такому віці вже не виховаєш, упустили час. Але ж ми працювали. Як би ми прожили без роботи?
За останні п’ятнадцять років Віра з чоловіком багато досягли: прекрасна кар’єра, виплачена іпотека на простору трикімнатну квартиру, будинок за містом.
– У принципі, через пару років мені можна буде звільнитися з роботи. – каже Віра. – Та й чоловікові не доведеться стільки працювати, ми зможемо чудово жити від пасивного доходу. Думаю, можна й про другу дитинку подумати. Поки що вік дозволяє і фінанси. Адже гроші є.
Віра все більше готова втілити свою ідею в життя. Адже тепер вони зможуть більше часу приділяти малюку і не повторюватимуть своїх помилок.
Тепер все буде інакше, вважає Віра. Вона зможе сповна насолодитися материнством. Займеться малюком з самої його появи. Вона хоче читати йому книжки, включатиме найкращі класичні композиції, поведе до театру, до музею, на заняття, що розвивають. Запише малюка до спортивної секції. Віддасть на малювання, музику, мови, математику чи куди він сам захоче. Все це було втрачено зі старшою дочкою.
Вони зможуть поїхати з малюком у подорож, щоб показати інші міста, країни, море, океан… Навчать його кататися на лижах. Влаштують у престижну гімназію. Тепер все це їм доступно, не те що раніше.
– Як до твоєї задуми ставиться чоловік? Він згоден?
Він здивувався спочатку, але не проти другої дитини.
А ось мама Віри, дізнавшись про цей план, сказала, що вони ку-ку.
– Це дивина! – вичитує жінка свою дочку. – Куди вам ще дітей? Вам і кота не варто довірити. Ви з дочкою не змогли впоратись, коли були молодими! А що тепер, коли вам по сорок років про таке думати!
Проте, мамину думку Віра не бере до уваги. Вона із попереднього покоління. На той час у такі роки ніхто мамами не ставав, а зараз у цьому немає нічого поганого. Та й характер у мами важкий, догодити важко. Все одно все буде не так. Мама не розуміє навіщо заново робити ремонт, навіщо купувати щось нове, навіщо кудись їхати відпочивати, навіщо потрібна ще одна дитина. Адже й так усе гаразд.
Як ви думаєте: чи можна тим, хто не зміг нормально виховати першу дитину, приводити на світ другу?
Чи є ймовірність, що тепер усе складеться інакше, чи через п’ятнадцять років Віра з чоловіком знову зіштовхнуться з тими самими проблемами? Але ж тоді їм буде вже не по сорок років.
А що думаєте про те, що люди мають другий шанс, і вони зможуть не допустити колишніх помилок?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
