Я зрозуміла, що роблю і зятю і дочці ведмежу послугу, і цю “лавочку прикрила”. Христина моя на мене затаїла образу. Каже, якщо мені їх не шкода, то хоча б про онуків єдиних подумала.
З чоловіком наша Христинка була єдиною дитиною, хоча ми дуже хотіли ще діток.
Ось тому і старалися для неї все зробити.
Чоловік працював на заводі зі шкідливими речовинами, і ми змогли на його хорошу зарплату купити Христинці на двадцятип’ятиріччя двокімнатну квартиру.
Правда, чоловік поплатився здоров’ям, вже сім років, як мого Степана немає на тому світі.
Христина коли привела на знайомство свого Володю, ми відразу ж побачили, що не путьова це людина, але перечити волі дочки не стали, до того ж, Христинка вже носила під серцем дитя.
Володя працював на будові, але там з “колєґами” призвичаївся до чарки. Як тільки випала така нагода, мій Степан йому підшукав гарну роботу.
Не директором і не замом, але з його освітою, а точніше, її відсутністю, нічого кращого б він не знайшов.
Жили вони в цій квартирі. Я відразу ж дітям сказала, що ми комунальні самі оплачувати будемо. Я дуже хвилювалася, щоб дочці на дитя грошей вистачало, ось і помагали чим могли.
Час минав, дочка привела на світ трьох дітей.
Володя пропрацював десь два роки нормально, а потім підставив свого компаньйона, що той ледве з того вибрався.
Але все з’ясувавши, нашого зятя з роботи поперли. Мого чоловіка вже в той час не було, може то й на добре, бо він би того позору не пережив. Він же зятя до свого хорошого друга влаштував, а тут такі цирки…
Словом, Володя вже який час без роботи. Сидить на дивані і насіння лускає. Десь колись вийде різноробочим пропрацювати, але то дуже рідко такі “свята” випадають.
– А де я вам в такий важкий час роботу знайду? Хіба у військкоматі мені раді будуть, – пояснює свою лінь мені Володя.
Я вже майже рік, як кормлю всю сімейку дочки. Спершу я давала гроші Христині, а вона вже керувала ними, як хотіла, а потім, почала з нею в супермаркет ходити. Але недавно я попросила дочку на вечерю до мене приходити, але без свого Володі. Ще я його тільки на старість літ не кормила.
Але Христина моя образилася, бо їй ще чимось окрім вечері треба дітей і чоловіка годувати на сніданок і обід.
– Часи важкі. Ми ж не проживемо без твоєї допомоги.
– Ясно, що не проживете, якщо твій Володя пузом догори буде лежати. Нехай йде і ящики перекладає в АШАНі, там робітники завжди потрібні, але ж це не панська справа…
Христина каже, що в її Володі на даний час складний період і йому потрібна її підтримка, а не навпаки.
Але щось мені здається, що його складний період сильно затягнувся.
Мені шкода і дочку і онуків, але я не можу все життя їх на своїм горбі тягнути.
Ну хіба я не права? Що робити в такій ситуації? Хіба те, що я буду кормити їх раз в день – не вистачить?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
