Мій зять доволі сувора людина. Ми ще до весілля не ладили, а після так взагалі він зробив все так, щоб і дочка від мене віддалилася.
Я маю свою квартиру. До весілля Христина жила зі мною. Після переїхала до Андрія. Його батьки на керівних посадах. Сам зять бізнесмен. Зі своїми батьками він не часто спілкується та бачиться, ось він і вирішив, що Христина так само має чинити.
Я сама сваху бачила за ті п’ять років разів з десять. І то переважно тоді, коли готувалися до весілля.
Вони мене не кличуть в гості, а я їх. Так і живемо.
Але річ в тім, що сваха моя ще молода, а мені вже майже сімдесят. Тому я й чекаю, коли Христя до мене прийде. Ми поговоримо про те про се, і мені легше стає.
Але Андрій як чує, що Христя до мене їде, то придумує якісь причини не їхати.
Найулюбленіша з них: “Я до своїх так не їжджу”.
Але Христина замість того, щоб його поставити на місце, йде у нього на поводу.
Я вже не маю права навіть дочці подзвонити.
Я недавно її набрала, а вона мені тихо каже, Андрій дома, я пізніше наберу.
А Андрій хто такий, принц на білому коні?
Я вже нічого не розумію.
В суботу я попросила Христину заїхати і привезти мені деякі ліки і картоплі купити з три кілограми, бо я сама не можу донести.
Правда, прийшла дочка. Але тільки ми сіли чаю випити, як роздався дзвінок: “Де ти? Ти ще довго? Коли додому?”.
Ну як мала дитина, чесне слово.
Христя не може сказати, що мамі треба також час приділяти. Не знати скільки я ще на цьому світі проживу.
Я ніколи з Андрієм не сварилася. Я просто не розумію, чому він так до мене ставиться.
Дивно… Надіюсь, дочка таки зможе переконати його в тому, що спілкуватися з літніми людьми це нормально…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua