Побралися ми з Данилом чотири роки тому, у нас підростає 2-річна донечка Софійка. Між нами є кохання, і взаємо розуміння, але я все рівно не можу сказати, що відчуваю себе повністю щасливою. Причина в тому, що у мене не клеються стосунки з батьками чоловіка.
Сама я з дитбудинку, рідні не маю і ось вже чотири роки роблю все, аби свекруха стала мені за матір. але поки що нічого не виходить.
Коли я тільки познайомилася з батьками чоловіка, мені вони здалися дуже вихованими і добрими людьми, товариськими і привітними. потім у нас було скромне весілля, і спілкувалися ми наче нормально, легко.
Часто батько чоловіка сам дзвонив дізнатися. як у нас справи, бувало, дзвонила і його мама Катерина Богданівна. Ми кожних вихідних старалися приїхати до них у райцентр, щось допомогти.
А одного разу приїхали, щоб повідомити радісну звістку – у нас буде дитинка!
Коли ми сказали про це батькам під час вечері, тато Данила дуже зрадів, а мама як сиділа, так і залишилася сидіти, нуль емоцій на обличчі, навіть не сказала “Вітаю”.
Мені тоді стало ніяково, а коли ми поверталися додому. Даня почав за неї виправдовуватися, сказав, що у неї такий характер і нічого з ним не вдієш.
Поки я носила Софійку, свекруха мені жодного разу не подзвонила і не запитала, як я почуваюся. А після виписки всекри приїхали провідати нам лиш через кілька днів.
На перший день народження Софійки вони не приїхали – полетіли в Єгипет. Але мені дивно інше: з моменту народження дитини мама чоловіка жодного разу не дзвонила мені і не питала як дитина.
Я вже мовчу про допомогу, якої немає і яка мені не потрібна в принципі. хотілося б просто людяності, тепла, родинного ставлення.
Даня й надалі все виправдає свою маму, мовляв, вона просто має такий характер. Каже, що проблема не в мені, але я від цього дуже засмучуюся і втомилася від цієї недомовленості й ігнорування мене як людини і частини їхньої родини.
Коли я сама дзвоню Катерині Богданівні, вона розмовляє крізь зуби, нехоті і скорошк старається завершити розмову, посилається на купу справ.
Ми на всі свята до них їздимо, даруємо подарунки, але вона, мабуть це не цінує. Але я намагаюся щосили налагодити спілкування, мені цього найбільше в житті хочеться!
На це Різдво ми запросили батьків чоловіка до себе. Я вже не знаю, як мені стелитися і прогинатися перед Катериною Богданівною, мамою мого чоловіка, аби вона в мені людину і гідну особистість побачила й почала поважати!
Але мою останній козир – наготую на Різдво найулюбленіших її страв, нехай і три дні доведеться біля плити провести! Може, хоч це оцінить!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
